Ще з 2014 року українські природоохоронні території опинялись у зоні бойових дій чи в окупації. Так, Казантипський, Ялтинський та інші заповідники росія привласнила, окупувавши Крим. А Національний парк «Святі гори», ландшафтні парки «Донецький Кряж» і «Зуївський», частину Луганського заповідника «Провальський степ» пошкодили чи й усуціль знищили під час бойових дій на Донеччині й Луганщині. 

З початком повномасштабного вторгнення в Україну росіяни також окупували заповідні зони в Запорізькій і Херсонській областях. Там окупаційна влада використовує вже напрацьовані в Криму практики. 

У межах проєкту #StopEcocideUkraine оповідаємо, які екоцидні дії вчиняють росіяни на окупованих заповідних землях України.

Мета — привласнити природні багатства й використати в подальшій військовій агресії

Росіяни експлуатують природно-заповідні території України всюди, де їм вдається хоча б тимчасово закріпитися. Цю тимчасовість вони намагаються перетворити на постійність, легалізуючи свої дії принаймні в полі російського законодавства. 

Перереєстрація 

Після окупації Криму в російському державному реєстрі побільшало юридичних осіб, серед них — національні парки й заповідники, розташовані на українському півострові. Росіяни заходилися їх перереєстровувати як власність своєї держави. Так у грудні 2014-го з’явилися «Казантіпскій пріродний заповєднік», «Национальний пріродний парк “Тарханкутскій”», «Пріродний заповєднік “Опукскій”» та інші «державні бюджетні установи».

Однак з 2017 до 2023 року російські юридичні особи Казантипського, Карадазького, Опуцького, Тарханкутського, Караларського заповідників ліквідовували. Ні, росіяни не пошкодували про своє загарбництво і не визнали злочинів — вони просто вирішили централізувати керування заповідними територіями через єдину дирекцію «Заповідний Крим». Таку структуру створили ще 2020 року, а серед її видів діяльності є рибальство та лісозаготівля. Тож фактично схема з утворенням материнської організації легалізувала ці промисли на українських природоохоронних територіях. 

Ще один злочинний стосовно тварин вид діяльності та спосіб заробітку має Карадазький природний заповідник у тимчасово окупованому Криму. Там росіяни створили «науково-демонстраційну програму» за участі дельфінів. Щодня, крім понеділка, для відвідувачів влаштовують «яскраве й барвисте знайомство з чорноморськими дельфінами-афалінами» — рідкісним видом, занесеним до Червоної книги України. Судячи з афіші, в установі, де мали б досліджувати й берегти природу, розважають публіку на шоу в традиціях дельфінаріїв «Немо».

В часи повномасштабної війни росіяни застосовують свій досвід привласнення і нищення ще й на материкових заповідних землях в окупації. Наприклад, торік в єдиний державний реєстр юридичних осіб внесли наш Національний природний парк «Джарилгацький» (у зросійщеному варіанті — «Джарилгачцкій»). За даними з цього реєстру, росіяни дозволили рибальство та полювання, лісозаготівлю, видобуток глини, солі, нафти й природного газу на території національного парку. Також вони хочуть перетворити заповідну зону на відпочинкову — побудувати готелі й ресторани. 

Тоді ж, у березні 2023 року, в росії внесли до державного реєстру державний автономний заклад «Біосфєрний заповєднік “Асканія-Нова”». Росіяни позбулись важливої частини назви заповідника — імені Фрідріха Фальц-Фейна, який його колись заснував. Окупаційна адміністрація Херсонської області призначила директором заповідника колишнього співробітника Служби безпеки України Дмитра Мещерякова. Національна поліція вже висловила йому за це підозру в колабораціонізмі. 

Те саме відбулося в Азово-Сиваському національному природному парку на Херсонщині. Його перереєстрували за російським законодавством у лютому 2023 року, а директором став громадянин України Євгеній Поповчук. Вочевидь, він має ще й політичні амбіції за російського окупаційного режиму, адже взяв участь як кандидат від партії «Єдіная россія» у незаконних виборах, що відбулися на Херсонщині 2023 року, і став депутатом так званого Генічеського муніципального округу Херсонської області. 

Воєнна експлуатація

Проте перереєстрація і російський природоохоронний статус аж ніяк не захищають окуповані заповідні землі: росіяни використовують їх для військових потреб, наражаючи на небезпеку і цілеспрямовано знищуючи. 

У Приазовському національному природному парку в Запорізькій області росіяни облаштували воєнний полігон. Там вони проводять мінометні стрільби, руйнуючи снарядами заповідні ландшафти. А тамтешню річку Молочну торік активно розкопували, щоб створити водну перешкоду в разі контрнаступу сил оборони України. 

За даними Української Природоохоронної Групи, на початку повномасштабної війни росіяни також окопувалися на півдні Донецької області, у національному природному парку «Меотида». У такий спосіб вони зруйнували місця гніздівлі птахів водно-болотного комплексу: мартина каспійського, кулика-сороки, пелікана кучерявого і крячка рябодзьобого. Всі ці птахи гніздяться лише в тому місці, як пояснив орнітолог Вадим Жуленко.

Наслідки окупації для природоохоронних територій можна вже зараз оцінити за станом тих із них, які вдалося звільнити. До прикладу, після деокупації національного природного парку «Кам’янська Січ», що на Херсонщині, експерти виявили варварський спосіб маскування росіянами бойових позицій. Окупанти для цього зривали рідкісні види ковили та інші рослини, для охорони яких і створена «Кам’янська Січ». 

Погляньмо й на національний природний парк «Святі гори» на Донеччині, який пробув в окупації з лютого до осені 2022 року. За словами його директора Сергія Приймачука, за ці місяці росіяни знищили близько 5 тисяч гектарів лісу. Також вони вивезли техніку, яка належала парку. Природоохоронну територію активно мінували, і вибухи мін досі призводять до пожеж. 

Схожа історія і в Дворічанського парку, який окупували навесні 2022 року. Коли вже восени Збройні сили України звільняли Харківську область, росіяни замінували територію парку, зокрема протипіхотними мінами «Пелюсток». Наразі про розмінування не йдеться — лише після завершення бойових дій. Парк надто близько до кордону з росією.

Засоби — випалювати рослини, красти й відстрілювати тварин 

Обласні військові адміністрації моніторять стан окупованих біосферних заповідників і національних природних парків за допомогою космічного зондування землі та підтримуючи зв’язок із працівниками, які вимушено залишаються в окупації. Вони розповідають, що найбільше ці території потерпають від пожеж: горять ліси і степові трави. Як наслідок, тваринам бракує їжі, а ще вони гинуть від мін і обстрілів, їх убивають російські браконьєри і викрадають із українських заповідних територій до російських зоопарків.

Природа у вогні

За даними Херсонської обласної військової адміністрації, з 24 лютого 2022 року до сьогодні згоріло понад 5,5 тисяч гектарів заповідника «Асканія-Нова» — майже п’ята частина його території. Найбільше постраждали агроландшафти: рілля, перелоги й лісосмуги. В адміністрації пояснюють це занедбаністю: проросли бур’яни, які швидко висихають і загоряються. 

Однак горіли й заповідні зони — це «еталонний» типчаково-ковиловий степ причорноморського регіону, головна природна цінність «Асканії-Нової». Тут найбільших збитків завдали масштабні пожежі 22 серпня та 1 вересня 2023 року. Тоді згоріли занесені до Зелена книга України — державний документ, який звертає увагу на охорону цілісних угруповань рослин.Зеленої книги України (2009) рослини — насамперед ковила українська і ковила волосиста. На додачу, під час гасіння пожеж 1 вересня 2023 року росіяни проорали цілинний степ у заповіднику, пошкодивши ґрунти. 

Частково від пожеж постраждало дно Великого Чапельського поду — водно-болотне угіддя міжнародного значення, яке охороняє Рамсарська конвенція. Та й загалом уся територія заповідної зони належить до Смарагдова мережа України — мережа територій особливого природоохоронного інтересу, що є частиною Смарагдової мережі Європи.Смарагдової мережі України.

У 2023 році на території національного природного парку «Джарилгацький» було 36 пожеж — у них згоріло понад 1,5 тисячі гектарів заповідних територій. Там зростали червонокнижні орхідеї, меч-трава та інші цінні рослини. Від вогню довелося тікати оленям, ланям, лисицям і сірим зайцям. Шкоду для парку оцінюють у понад 102 мільярди гривень. 

З лютого 2022 до квітня 2023 року в Національному природному парку «Нижньодніпровський» згоріло понад 7 тисяч гектарів заповідних територій. А вже в червні, коли росія підірвала дамбу Каховської гідроелектростанції, парк повністю пішов під воду. Завдану шкоду рослинам неможливо визначити, адже більша частина території парку досі в окупації. 

На Миколаївщині від пожеж через дії російської армії регулярно потерпає Кінбурнська коса, розташована на території національного природного парку «Білобережжя Святослава». Працівники за два роки повномасштабної війни зафіксували понад 200 пожеж на окупованій території парку. Часто вогонь розгоряється повторно на тій самій ділянці. Уражено понад 6 тисяч гектарів заповідника.

У Луганській обласній військовій адміністрації на запит повідомили, що з 2022 року виявили 8 ділянок лісових пожеж. Їх спричинили активні бойові дії на території області. Через вогонь зазнали пошкоджень території Національного природного парку «Кремінські ліси» і частина Луганського природного заповідника «Трьохізбенський степ». 

Після деокупації парк «Святі гори» в Донецькій області все ще потерпає від російських обстрілів. Постійні пожежі від атак не дають відновитись лісу. Вогонь завдає і збитків: лише 7 травня 2024 року згоріло понад 470 гектарів лісу, цю шкоду Державна екологічна інспекція оцінила в понад 2,6 мільярда гривень. Оцінку довелося проводити дистанційно, спираючись на звіти пожежників і геопросторові дані, адже територія парку замінована.

Вибухові речовини забруднюють ґрунти — це утруднює проростання рослин і загалом негативно впливає на відновлення флори. «Я знаю ще по 2014 року — коли градами накрили ділянку в лісництві — що 8 років там навіть трава не росла», — говорить про наслідки війни для природи директор парку «Святі гори» Сергій Приймачук.

Загибель і травми тварин 

На українських природоохоронних землях в окупації через неналежний догляд тварини гинуть, а через військові дії — травмуються і зазнають стресу. 

Директор «Асканії-Нової» Віктор Шаповал розповідає, що багато тварин в заповіднику гинуть через брак належного догляду. Наприклад, у листопаді 2023 року на території Великого Чапельського поду загинули троє кафрських буйволів — теплолюбних африканських тварин, яких окупаційна адміністрація не перегнала вчасно в зимові приміщення. Ще одна самка буйвола загинула дорогою туди.

Херсонська обласна військова адміністрація оцінює збитки заповідника «Асканія-Нова» від загибелі й вивезення тварин у 970 тисяч гривень. Це не остаточна сума: збитки від завданої шкоди продовжують рахувати, та це не поверне тварин. 

На окупованій частині Запорізької області, у Приазовському національному природному парку, російські загарбники та місцеві зрадники займаються браконьєрським рибальством. Вони розмістили щонайменше 8 кілометрів рибацьких сіток на гідрологічному заказнику «Молочний лиман» й діставали звідти до 5 тонн риби на добу. Про це розповів директор парку Дмитро Воловик. 

Він також підтверджує, що в Азово-Сиваському національному природному парку окупанти вбивають тварин «на м’ясо»: «…відстріляних тварин з [острова] Бирючого вивозять вантажівками. Я знаю про факт, коли окупанти настріляли повний камаз копитних, з кузова просто стікала кров». 

Також є інформація з окупованої Херсонщини про те, що російські військові влаштовують там полювання. Вбивці тварин не приховують скоєного і викладають у соцмережах фото своєї здобичі. Зоолог Віталій Смаголь розпізнав на цих світлинах самця благородного оленя. До великої війни стада цих оленів мешкали в заповіднику «Асканія-Нова» й Азово-Сиваському національному природному парку. 

Крадіжки червонокнижних

Росіяни незаконно вивозять тварин з «Асканії-Нової». Свої дії прикривають «угодою про співробітництво», однак ці документи підписує не законний український директор, а російський ставленик. 

У 2023 році Центр національного спротиву повідомив, що росіяни вивозять тварин до «Сафарі-парку» в Краснодар. На його території є контактний зоопарк, а тварин утримують у вольєрах. Це зовсім інші умови, ніж в «Асканії-Новій», де тварини вільно гуляли територією заповідника. 

У грудні того ж року росіяни протизаконно обміняли декілька особин зебри Чапмана, бізона американського, коней Пржевальського та оленя Давида з «Асканії-Нової» на антилоп канна, свійських яків і двогорбих верблюдів із заповідника «Ростовський». Види, які вивезли з українських територій, є червонокнижними та занесені до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи зі статусами «зниклий з природи», «на межі зникнення» і «близький до тих, які знаходяться під загрозою знищення». 

Російські пропагандистські медіа також повідомляють про «обміни» між «Асканією-Новою» та парком «Тайган» у Криму. Навесні туди з України вивезли 15-річну вагітну зебру Чапмана і двох лошат цього виду. З парку в окупованому Криму натомість забрали пеліканів, карликових свиней, альпаку і птаха дрохву євразійську. «Тайган» навіть у росії має погану репутацію: його керівника Олега Зубкова часто звинувачують у жорстокості до тварин. Він сам розповідає, що пройшов через 582 судових засідання за 70 адміністративними й 6 кримінальними справами. Зоозахисники кажуть, його прикриває окупаційна влада півострова. Також вони скерували петицію до володимира путіна, ось цитата звідти про «Тайган»: «Це пародія на зоопарк, любительский зоосад без жодного фахівця з тварин, і в ньому щодня є небезпечні ситуації, викликані нерозважливими діями власника парку Зубкова».

До речі, цей же Олег Зубков є власником ще одного місця для знущання з тварин — зоопарку «Сказка». Там вже гинули російські червонокнижні тварини — дитинчата бенгальських тигрів. А тепер зоопарк уклав злочинний договір з окупаційним керівництвом «Асканії-Нової», аби здобути українських червонокнижних. 

Порядкуючи в тимчасово окупованих українських заповідниках, росія користується шпаринами в міжнародному праві. Так, у Римському статуті досі немає визначення екоциду як злочину, а Женевська конвенція жодним чином не захищає окремо заповідники і заказники. Звісно, є резолюція Генеральної асамблеї ООН з довкілля 2016 року, яка закликає країни-члени боронити навколишнє середовище під час збройних конфліктів. Але резолюції ООН не є обов’язковими до виконання, тому росія не вписала вимоги із захисту довкілля до своїх воєнних документів.

Тож нині Україна мусить потужно адвокатувати такі зміни в міжнародному праві, які б дозволили притягнути росію до відповідальності за шкоду українським заповідним територіям і екології загалом. 

На світлині-заставці — Кремінські ліси, 2024 рік. Джерело: громадська організація «Відкритий ліс»

На останньому банері — фото Роксолани Баран. Джерело: Природно-заповідний фонд України

У квітні 2023 року одеський дельфінарій «Немо» вчергове опинився у центрі скандалу зі знущанням із тварин. Блогери, які відпочивали в Nemo Hotel Resort & SPA, фотографувалися з морськими котиками з дельфінарію просто в готельному номері. Тоді UAnimals подали заяву до поліції, бо закон забороняє надавати фотопослуги з дикими тваринами поза межами дельфінаріїв. Міжфракційне об’єднання «Гуманна країна» також надіслало звернення до поліції. Відтак розпочалось кримінальне провадження, але згодом через «відсутність складу правопорушення» його закрили. 

Та знущання з тварин не єдине, що не так з одеським дельфінарієм. Ми в UAnimals media спільно з OSINT-агенцією Molfar дізналися: «Немо», ймовірно, досі має зв’язки з росією, а його філії працюють не лише в самій країні-агресорці, а й на території тимчасово окупованого Криму. І попри все, в Україні дельфінарії досі відкриті та приймають відвідувачів. 

Борги та рейдерство: історія створення «Немо»

Перший дельфінарій «Немо» відкрили в Одесі у 2005 році. Тоді цим займалися працівники приватного підприємства «Біологічна станція».

Як повідомляє сайт міста Одеси з мережі CitySites, за проєкт дельфінарію заплатили з бюджету Севастополя близько 1 мільйона гривень, решту грошей вклало товариство з обмеженою відповідальністю «Нерум». Саме це підприємство й орендувало у «Біологічної станції» землю для будівництва дельфінарію, а ще чотирьох дельфінів і трьох морських котиків. У 2008 році термін оренди сплив, і «Нерум» заборгувало за це близько 5 мільйонів гривень. 

Повертати гроші підприємство не поспішало, тому борги так і не виплатили, натомість відбулося рейдерське захоплення «Біологічної станції» разом із майном. Довірені особи, які працювали на цьому підприємстві, перереєстрували дельфінарій на «Нерум». Хоча керівництво «Біологічної станції» подавало позов до суду, його не задовольнили. 

Тож дельфінарій належить компанії «Нерум», співвласники якої:

• Раїса Кісловська, мати депутата Одеської міської ради Андрія Кісловського; 
• Михайло і В’ячеслав Кучуки. Михайло Кучук був віцемером Одеси, а в 2023 році йому оголосили підозру в отриманні хабара від злочинного угруповання;
• подружжя Сергія і Наталі Келюшків. Наталя Келюшок (Келлі) має тимчасову адресу проживання в росії;
• Дмитро Уривський, один із засновників міжнародної громадської організації «Міжнародна Асоціація океанаріумів та дельфінаріїв» у Криму, живе в Анапі.

Всі власники компанії «Нерум» (або ж їхні тезки й однофамільці) також є засновниками російського товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічєскій центр». Компанія знаходиться в Анапі, продовжує працювати і сплачувати податки в російський бюджет. Наприклад, у 2022 році — понад 600 тисяч рублів (за теперішнім курсом, це понад 6 тисяч доларів у бюджет держави, яка розв’язала повномасштабну війну з Україною).

Андрій Кісловський, який опосередковано володіє дельфінарієм через свою матір, займається будівництвом житла та продажем квартир в Одесі. Він також був депутатом міської ради Одеси чотирьох скликань, зокрема в 2010–2015 роках — від Комуністичної партії України. У 2013 році Андрія Кісловського бачили серед тих, хто брав участь у рейдерському захопленні дельфінарію в Севастополі. Він також має тимчасову адресу проживання в росії — там Кісловський уже навіть на пенсію вийшов, згідно з витоками інформації з російських баз у мережі. 

Філії та компанії-партнери: як «Немо» пов’язаний із росією 

У межах франшизи «Немо» має дельфінарії-філії в низці російських міст: Анапі, Нижньому Новгороді, Джубзі, станиці Голубицькій, Вітязєвому. 

Окрім цього, дельфінарій «Немо» тісно пов’язаний з іншими російськими компаніями. Передусім ідеться про «Чудноє морє». З 2011 до 2013 року ця російська компанія мала партнерські стосунки з товариством «Нерум» і отримувала морських тварин за дорученням товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічєскій центр». 

Підприємства, імовірно, зберігали зв’язки й після окупації росією Криму та вторгнення на Донеччину і Луганщину в 2014 році. Так, автономна некомерційна організація «Орцинус» у звіті про смерть морських тварин повідомляє, що у 2019–2021 роках загинули самиця тихоокеанського моржа Нюша і самиця морського котика Меггі. Ці тварини належали мережі дельфінаріїв «Немо» через «Екологічєскій центр» і «Чудноє морє», твердить «Орцинус».

Власник товариства з обмеженою відповідальністю «Чудноє морє» через довірену особу — депутат від панівної в росії партії «Єдіная рассія» Сергій Зірінов, підозрюваний у вбивствах і створенні банди. У 2017 році його позбавили волі на 21 рік.

У 2014 році компанія «Нерум» спільно з Тетяною Рябчіковою заснували  в тимчасово окупованому Криму товариство з обмеженою відповідальністю «Дєльфінарій «Немо». Юридична адреса цієї компанії — провулок Ревкомівський, 10 в Алушті. Знаєте, що ще знаходиться за цією адресою? Дельфінарій із мережі «Немо» в Алушті, якщо вірити його сайту.

Тож можна припустити, саме через новостворену компанію українські власники мережі продовжили керувати кримськими дельфінаріями в окупації: не тільки в Алушті, а й у Феодосії. Що ще про це свідчить:

• станом на 2016 рік на сайті «Немо» в переліку дельфінаріїв все ще були осередки і в Феодосії, і в Алушті, і в російських містах;
• дельфінарії окупованих росією Алушти й Феодосії, а ще дельфінарій у Мінську мають однакові лого, дизайни сайтів, перехресні посилання та згадки одне одного в соцмережах. Водночас дельфінарії в Одесі, Алмати та Мінську пропонують однакові подарункові сертифікати з контактами одеського «Немо»;
• одеський «Немо» на своєму сайті враховує всі ці філії, а також російські осередки експлуатації дельфінів в Анапі, Джубзі, станиці Голубицькій: там написано про 15 дельфінаріїв у мережі (така цифра може виходити лише включно з тими, що працюють у росії).

Якщо говорити про філії «Немо» в окупації, то варто також згадати бердянську. Про неї добре пам’ятають харківські колеги: на офіційному сайті харківського «Немо» станом на червень 2024 року є інформація, що до мережі досі належить дельфінарій у тимчасово окупованому Бердянську. Також власники «Немо» в Харкові не вповні дотримуються закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Хоча ресурс номінально й має україномовну версію, однак у ній досі частина меню та іншого контенту, ба навіть лого — російською мовою.

Оборудки із землею та жорстокість до тварин: у чому ще звинувачують «Немо» 

Дельфінарій «Немо» неодноразово отримував звинувачення в знущанні з тварин. На початку статті ми вже згадували про зйомки блогерів із морськими котиками навіть не в дельфінарії, а в готельному номері «Немо». До слова, гостів цього готельного комплексу розважають не лише морські котики, а й дельфіни. Це видно на фото і відео в соцмережах людей, які побували в Nemo Hotel Resort & SPA.

Дельфінів тримають в басейні побіля шезлонгів відпочивальників, і ті влаштовують собі з ними купання. Це порушує закон «Про захист тварин від жорстокого поводження». Зазирнувши за лінком у попередньому реченні в статтю 25 і її частину 10, можна довідатись про заборону утримувати дельфінів у закладах громадського харчування, готелях, базах відпочинку і оздоровчих закладах. Адже ці тварини є в переліку, наведеному в Додатку ІІ до Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі: там вони записані під науковою назвою Tursiops truncatus (tursio), або ж афаліна звичайна. 

Але є підозри, що не тільки в готелі, а й у басейнах дельфінарію «Немо» тваринам не надто безпечно. 

Ще у 2020 році громадська організація «Зелений лист» разом із Державною екологічною інспекцією в Одеській області спробували провести позапланову перевірку басейну, де мали жити дельфіни в «Немо». Всередину їх не допустили, але вдалося провести зйомку дроном, щоб побачити басейн. Його стан викликає запитання: чи не замалий об’єм води для дельфінів, чи не затонкий тент і чи не водопровідна вода в басейні. А для дельфінів шкідливо перебувати у хлорованій водопровідній воді: це провокує у тварин проблеми зі шкірою та слизовими оболонками.

Це був не єдиний раз, коли державних інспекторів не пустили для контролю за дотриманням природоохоронних вимог: за останні 5 років працівникам Державної екологічної інспекції в Одеській області двічі відмовили в доступі. Щоправда, фахівцям врешті вдалося обстежити одеський дельфінарій, коли 2023 року поліція відкрила кримінальну справу через ознаки жорстокого поводження з тваринами. Державна екологічна інспекція не може розголошувати, в яких умовах там утримують тварин: таємниця слідства не дозволяє. 

Це аж ніяк не перші ознаки жорстокого поводження з тваринами. Підозри про знущання з мешканців «Немо» були й раніше. 

От хоч би у 2018-му. Тоді працівники одеського дельфінарію організували для відвідувачів незабутнє шоу: просто під час виступу, виконуючи «романтичний танець», самиця дельфіна народила маля. І дарма, що за 5 років до цього тогочасне Міністерство екології та природних ресурсів затвердило Правила і норми утримання дельфінів в умовах неволі, де серед іншого заборонило використовувати вагітних самок і дитинчат на молочному вигодовуванні в культурно-масових заходах.

Та в одеському «Немо» не лише змушують танцювати вагітних дельфінок — там ще за грубі гроші пропонують спільні індивідуальні танці дельфінів із людьми. Ось прайс-лист на такі послуги: за 10 хвилин спільного VIP-купання — 3-4 тисячі гривень. Цікаво, чи ці гроші вартують життя тварини? Адже люди можуть заразити дельфінів смертельно небезпечними для них інфекціями, як-от грипом чи ковідом. Про такий ризик розповіла кандидатка біологічних наук, завідувачка лабораторії морських хребетних тварин «Українського наукового центру екології моря» Карина Вишнякова: «В наукових публікаціях описані випадки загибелі афалін від вірусу грипу типу A підтипу H5N1. А ще науковці відкрили, що дельфіни мають подібні до людських рецептори, відповідальні за зараження вірусом SARS-CoV-2».

Що вже й казати про повсюдні трюки, коли дресирувальники катаються в дельфінів на «носах» (по-науковому — рострумах). Це може травмувати тварину. Є свідчення фахівців про те, що навіть просто перебуваючи в неволі, у басейні, дельфіни пошкоджують собі роструми об його стінки. А тут 50-60-кілограмові їздці додатково підвищують ризики травм. І від цієї практики в «Немо», вочевидь, не планують відмовлятися. Зовсім нещодавно, у травні волонтери UAnimals навідались до дельфінарію в Одесі й побачили, що там досі стають на «носи» тваринам.

Відсутність дозволів на утримання та вилов тварин

У 2011 році в Донецькому суді розглядали справу проти компанії «Нерум», яку звинувачували в незаконній забудові та браконьєрському відлові тварин. У позові йшлося про те, що «Нерум» не має дозволу на утримання диких тварин, а також документів, що підтверджують законність надання морських червонокнижних ссавців у приватну власність та розведення їх у неволі. 

За твердженням позивачів, у 2007 році компанія мала дозвіл на вилов червонокнижних тварин, але з квітня 2008 року всі дозволи для них анулювали. Втім компанія продовжувала в якийсь спосіб набувати морських тварин для донецької філії і після 2008 року. У рішенні суду не спростували цю інформацію.

Самовільне захоплення землі

Одеський дельфінарій «Немо» знаходиться на території пляжу Ланжерон. Дозвіл на оренду цієї ділянки «Нерум» отримало ще 2003 року. А вже 2007-го виконавчий комітет Одеської міської ради дозволив їм розширятися й будувати «реабілітаційно-оздоровчий центр Дельфінотерапія — недоказовий метод лікування. Ультразвук, який видають дельфіни, не сягає прийнятих для ультразвукової терапії медичних норм. До того ж дельфіни — дикі тварини, які можуть нашкодити людям. Наприклад, в одеському «Немо» дельфін вкусив хлопчика. дельфінотерапії». До слова, в цьому рішенні виконавчого комітету контроль за виконанням поклали на Михайла Кучука, щоправда, не як співзасновника «Немо», а як заступника міського голови. Тоді ще не було закону «Про запобігання корупції», тому такі ситуації не кваліфікували як конфлікт інтересів.

З 2008 року компанія займалася реконструкцією пляжу на замовлення міста, бо ця ділянка все ще перебувала в комунальній власності. Однак вже у 2012-му «Нерум» подає позов до суду з вимогою визнати всі новозбудовані об’єкти набережної Ланжерон їхніми. Суд ці вимоги задовольнив, а апеляцію від прокуратури відхилив. А ось готель «Немо» взагалі побудований з очевидними порушеннями закону, адже знаходиться на відстані менш як 100 метрів від моря. 

Та не лише в Одесі під час розбудови «Немо» привласнили землю. У Києві філію заснували у відверто злочинний спосіб: захопили ділянку землі й самовільно збудували на ній дельфінарій. Ось тільки у столиці цей трюк не спрацював: Державна архітектурно-будівельна комісія подала позов до суду, і 2013 року будівлю «Немо» в Києві присудили знести. Засновники ще подавали апеляцію, а опісля довгий час ігнорували рішення останньої інстанції про знесення. Тож влітку 2017-го будівлю дельфінарію заарештували за шахрайство в особливо великих розмірах, а шоу з дельфінами там припинилися за кілька місяців, у жовтні. Самовільного будівництва для роботи дельфінарію було недостатньо, тож власники ще й самовільно підключали водовідведення до своєї будівлі. Лише у 2016 році Київводоканал тричі від’єднував «Немо» від міської каналізації, а ті настирливо врізались у неї знов.

В анамнезі мережі дельфінаріїв «Немо» — рейдерство, незаконні забудови і щонайприкріше — експлуатація беззахисних тварин. Попри обурення зоозахисників і численні судові позови, дельфінарій «Немо» продовжує працювати. Без відвідувачів це було б неможливо. Може, принаймні російський слід у діяльності «Немо» переконає українців не підтримувати жорстокість до тварин грошима? 

Кожне життя цінне й важливе, а отже, його не можна знічев’я припинити. Про це йдеться й у статті 17 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Там чітко окреслили, за яких обставин припустимо приспати тварину, і в цьому переліку немає причини «набридла», «з нею складно» чи «нам треба поїхати кудись без неї».

Єдині валідні приводи для евтаназії хатньої тварини — це припинення її страждань, якщо це неможливо зробити в інший спосіб, та її хвороба на сказ або інше небезпечне захворювання.  

Присипляння ж здорових тварин — це антигуманна практика.  Та, на жаль, як показало розслідування, це досі відбувається в українських клініках.

Ми в UAnimals media зважували, чи слід називати клініки, де погодилися приспати здорову тварину — чи не додамо їм цим «вдячних клієнтів». Однак вважаємо, що користь від публікації переважить потенційну шкоду — зокрема, сподіваємося, що названі клініки якнайшвидше відмовляться від негуманної й незаконної практики. Закликаємо власників тварин і ветеринарів не забирати життя — завжди можна пошукати тих, хто візьме під опіку. Подаруйте тварині другий шанс.

Історія одного собаки

У Річі цілих 8 років була родина. 

Колись його прихистила Марина і вони спершу були тільки вдвох. Потім у Марини з’явився чоловік. Згодом — двоє маленьких дітей. Річі ставився до них з осторогою, потім — просто поблажливо, а з часом навіть полюбив.

Інколи він, щоправда, поводився нечемно — гриз меблі, їв лайно чи блював на лежак, але з ким не буває. 

Коли почалася повномасштабна війна, Річі не дуже зрозумів, що за гучні пронизливі звуки лунають знадвору посеред ночі й чому всі бігають у ванну чи коридор. Потім адаптувався і почав вибігати першим. 

Якось зранку прокинувся — а всі щось обговорюють, називаючи його ім’я. 

Родина зібралася переїжджати за кордон. Знайшли непоганий варіант у Південно-Східній Азії. Але везти туди літаком пса, заздалегідь робити документи, як і прилаштовувати Річі у нову сім’ю чи притулок в Україні — це у плани не входило.

Тому Марина почала пошук клінік, де є послуга евтаназії. Бажано — щоб записатися можна було вже на сьогодні-завтра. В ідеалі — аби сама процедура не зайняла багато часу.

З такою легендою я дзвонила у столичні та регіональні ветеринарні клініки в межах розслідування, чи реально нині в Україні приспати здорову тварину.

Пошук клінік. Перша евтаназія

Марина не дуже розуміла, з чого почати пошук, тому пішла інтуїтивним шляхом. Річі загалом був здоровим і витривалим 22-кілограмовим собакою, тож контактів дружніх лікарів і клінік, де все можуть зробити професійно, у Марини не було. Вона загуглила «ветеринарна клініка» і за одним із перших посилань перейшла на сайт із рейтингом клінік — переважно київських. Відтак Марина почала телефонувати за списком.

У першій, Ветеринарній клініці доктора Медведєва, їй відмовили. Сказали, що спочатку лікар оглядає тварину та робить висновок. Мовляв, евтаназують лише тих тварин, яким не можна допомогти. Марина про всяк випадок уточнила, чи знають там місця, де таки можуть приспати здорову тварину, але їй відповіли «Ні, не знаємо» і кинули слухавку.

Але що ж, ніхто не казав, що буде легко.

Марина подзвонила у клініку «Ветпрофі», де докладно пояснили логіку своєї відмови: 

«Ми робимо таке виключно за медичними показами. Тільки у тому випадку, якщо тварина мучиться і немає жодних інших способів припинити її страждання. Здорову собаку усипляти заборонено законом, ніхто не має на це права. І це правильно. Треба прилаштувати в добрі руки, якщо немає з ким залишити».

Марині не дуже треба були ці моральні настанови, тож вона продовжила пошук. У «Vet-help», «Друг» і «Пандочка» поцікавились, чи собака невиліковно хвора. Якщо ні, «до побачення» — за бажанням власників таке не роблять. У «Талісмані» коротко сказали, що таким не займаються, і порадили шукати ще.

У клініці «Звірополіс» Марину переконували, що вбивство — найгірше з усіх можливих рішень. 

«А ви не пробували йому просто нову домівку знайти, а не вбивати? Краще віддати пса в притулок, де його можуть взяти інші люди, і він буде жити. А не просто вбити, бо ви не захотіли взяти його із собою. Гарного дня».

День у Марини вже не був гарним, бо моя персонажка відверто задовбалася слухати відмови. Вона хотіла розв’язати свою проблему раз і назавжди, і нарешті їй почало щастити.

У ветеринарному центрі «Animal Clinic» спершу таки поцікавились, чи є показання до евтаназії. Марина розповіла ситуацію: так і так, переїжджаємо всією родиною, собаку взяти не можемо, 8 років, 22 кілограми. Думала, зараз знову почує відмову. Але ні. Просто зорієнтували, що вартість на собаку такого розміру становитиме 3 600 гривень, а процедура проста: «Ми вас записуємо, ви під’їжджаєте на евтаназію. Є клініки в Дарницькому, Печерському районах і на Софіївській Борщагівці».

За додаткову плату можна залишити собаку на кремацію у двох форматах: загальну та індивідуальну. Індивідуальна передбачає повернення праху в урні, загальна — ні.

Про всяк випадок Марина уточнила, скільки це триватиме (аби спланувати свій робочий день) — 20-30 хвилин. Перепитала, чи не буде якихось розмусолювань, оглядів лікаря та обстежень до «уколу» — відповіли «Ні, тут не буде».

Так Річі записали на його першу евтаназію — на завтра на 10:30.

«Кожен як хоче, так і пляше»

Наше розлідування тим часом триває. Тож про всяк випадок Марина вирішила записати Річі ще на декілька візитів і обдзвонила решту клінік зі списку. 

У ветеринарній клініці «2ЛайфВет» було дешевше — 750 гривень за 22-кілограмового собаку. Записали на 14:30, анонсували процедуру тривалістю до 30 хвилин. Марина знову уточнила:

— Я дзвонила в інші клініки, й там відповіли, що треба собаці пройти обстеження попередньо, і це може тривати довго. Можна без цього всього?

— Так, можна, ми завжди так робимо. Ви приїжджаєте, ми заповнюємо на вас карточку, ви вирішуєте — кремація чи ні, оплачуєте — і все: заносите тварину і можете бути вільною.

— Та я думаю, що собаку можна не заносити, він сам зайде, — відповіла Марина.

— Тоді завтра о 14:30.

— До побачення!

Так Річі записався на другу евтаназію на завтра.

У ветеринарних центрах «Лікар Бо», «Сітівет», «Рудий кіт» і Ветеринарній клініці Оболонського району Марині знову відмовили: евтаназія лише за медичними показаннями. У «Сімейному улюбленці» — теж. Порадили звернутися в притулок чи до волонтерів, пояснити ситуацію та знайти людей, які зможуть прихистити собаку. Від додаткових грошей теж відмовились — мовляв, справа в гуманності. А ще дали покрокову альтернативну до евтаназії інструкцію: написати пост, підібрати фотографію, розмістити оголошення в групах.

У Ветеринарній допомозі Лесі Романюк запропонували найшвидшу та найзручнішу опцію для Марини — привезти собаку вже за кілька годин, увечері.  Спершу у клініці спитали про вік і розмір пса та причину евтаназії. Марина традиційно розповіла свою історію.

— Тобто собака здорова? — уточнила лікарка.

— Вже трохи старувата, але відносно…

— Я вас зрозуміла. Ну добре, приїжджайте на 19-ту.

Після узгодження адреси Марина спитала, скільки триватиме процедура — традиційно хвилин 20. Їй порадили взяти із собою рядно, аби покласти тіло пса після евтаназії. Укол на таку вагу коштує 3 тисячі гривень, ще тисяча — поховання.

— Добре, що у вас все так швидко триває, бо мені казали, що треба робити обстеження ще до евтаназії, — від імені Марини я дала другий шанс.

— Для чого обстеження, я вибачаюсь? Це риторичне питання, я просто мислю вслух. Для чого обстеження? Що я з цим аналізом буду робить як лікар?

— Казали, що без цього вони не можуть… Без медичних…

— Показань? Так це їхні внутрішні протоколи, в нас немає таких. Кожен як хоче, так і пляше.

«Ми там завжди закопуємо»

Коли список топових 20 клінік завершився, Марина вирішила випробувати ще один шлях — загуглити «евтаназія тварин клініка». У цьому списку вже були ветеринарки різних регіонів: Дніпро, Харків, Київ, Львів, Рівне. Марина захопилася і продзвонила близько 35 клінік у різних містах. У «Зоолюксі», «Elitvet», «Vetmed», «VetPoint», «Vetmedcomplex» та «Exvet» відмовили, посилаючись на незаконність дій і медичні покази.

У львівській «Vetiko» були більш зговірливі. 

На питання «Скільки коштує?» відповіли загадково: «Багато, а що сталося?». Марина переказала легенду, її вислухали. Уточнили вагу. Озвучили суму: 7 тисяч гривень, ще 2,5 — поховання. Можуть приїхати й додому. Але все-таки домовились про візит у клініку — вдома діти, Марині не хотілося, аби вони це бачили.

У цій клініці було найшвидше — 10 хвилин на евтаназію. І найдорожче.

Так Річі запланував свою першу поїздку до Львова.

У київській «Abdem» процедура коштувала майже уп’ятеро дешевше — 1 760 гривень. Запис на завтра, півгодинна процедура, можна просто залишити собаку і поїхати. На питання щодо попередніх обстежень чи чогось такого відповіли:

«Ні, у нас якщо вже привозять на евтаназію за рішенням клієнта, то відразу вводять тварину у стан сну, а потім вводять ін’єкцію, яка припиняє життя».

Так Річі записали ще на одну евтаназію.

У рівненській клініці «Айболіт» евтаназія коштувала 1 200 гривень. Процедура швидка — щонайбільше 15 хвилин.

— Ви можете просто оплатити й піти. Вводиться наркоз, тварина засинає, вона в глибокому сні. Після цього зупиняється дихання і серцева діяльність. Це гуманно і безболісно. 

За додаткові гроші — захоронення.

— Це, скажімо так, ще 1500 гривень, ми закопуємо там, як на Шпанів їхати, там така лісопосадочка є. 

— Це там цвинтар?

— Ні, ні. Нема в нас такого, на жаль. Це просто там дерева ростуть біля поля, я там закопую тваринок. Або вже самі десь займайтесь цим усім.

Так Річі ледь не закопали в лісосмузі.

З 35 клінік, які мали опцію усипляння тварин, 6 погодилися на евтаназію здорового пса.

Що про це каже закон?

Стаття 17 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» забороняє умертвляти тварин для регулювання їхньої чисельності на вулицях. Пряма заборона передбачена лише для безпритульних тварин. З хатніми — дещо інша ситуація, як пояснює юристка UAnimals Анастасія Гевчук.

«Якщо ми говоримо про домашню тварину, її згідно з цим законом можна умертвити лише для припинення страждань, які неможливо припинити в інший спосіб, або ж у разі хвороби на сказ, чи іншої хвороби, що підлягає повідомленню. Якщо тварина здорова та не страждає від важкої хвороби, її заборонено умертвляти», — каже юристка.

Але є одне «але».

Чинне законодавство не передбачає прямої відповідальності за евтаназію здорової тварини.

«Кримінальний Кодекс у статті 299 передбачає покарання за жорстоке поводження з твариною, що спричинило каліцтво або смерть. А евтаназія, згідно із законодавством, сама по собі жорстоким поводженням не вважається», — пояснює юристка.

Водночас президентка Всеукраїнської спiлки громадських органiзацiй «Асоцiація зоозахисних органiзацiй України» Марина Суркова каже: «Є відповідальність за порушення правил поводження та утримання тварин. Тобто дотримання вимог до проведення евтаназії, зокрема підстав для евтаназії, — це про гуманне поводження. І їхнє порушення тягне за собою відповідальність. Проте, наскільки я знаю, ще немає жодного такого прецеденту».

Анастасія Гевчук із нею погоджується: «Судова практика за статтею 299 Кримінального Кодексу України переповнена справами щодо жорстокого умертвіння тварин, тоді як справи щодо евтаназії, коли її здійснювали за бажанням власника чи власниці щодо здорової тварини, відсутні. Таким чином, евтаназію здорової тварини можна кваліфікувати за статтею 299, проте ця практика не популярна і не набула такого тлумачення в Україні».

Правила утримання і поводження з домашніми тваринами затверджують органи місцевої влади. Скажімо, у Львові та Одесі евтаназію допускають виключно за висновком ветеринарного лікаря чи лікарки.

«Відповідно, якщо не буде згоди чи висновку ветеринарного лікаря, такі дії можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення за статтею 89 Кодексу України про адміністративні правопорушення», — пояснює Анастасія Гевчук.

Якщо ж власник чи власниця надає згоду на таку евтаназію, порушення все ж не фіксують.

Висновок такий: здорову домашню тварину заборонено умертвляти, але притягнути до відповідальності власників і ветеринарів може бути дуже складно. 

Тому юристи та юристки працюють над проєктами щодо прямої заборони евтаназії з чітким переліком хвороб, для яких пропонують зробити виняток. А також — над тим, щоб законодавчо закріпити відповідальність за порушення такого закону.

«Ми продумуємо відповідальність ветеринарних лікарів за недбале, неналежне лікування, зокрема і за незаконну евтаназію. Це на часі, і  якраз триває обговорення цих питань серед зоозахисної спільноти із залученням фахівців у сфері ветеринарії», — каже Марина Суркова.

«Ми поки напрацьовуємо матеріали для майбутнього проєкту, оскільки тут дуже багато “але”. Таке явище, як евтаназія здорової тварини, — це про бажання позбутися. Проте ми дуже хочемо, щоб евтаназія була виходом лише у крайніх випадках для припинення страждання тварини», — додає Анастасія Гевчук.

Світлина: © nenovbrothers via Canva.com