Мапи, фарби, спостереження: як і які зоозахисні проєкти створюють українські підлітки

Ретельні спостереження за поведінкою тварин, пошук локацій для їх безпечного пересування і благодійні художні виставки заради допомоги притулкам — усе це роблять учні й учениці Малої академії наук України у своїх проєктах. Ми познайомилися з кількома підлітками, щоб розпитати про їхні зоозахисні ідеї та дослідження.

Отже, нині спільно з Малою академією наук розповідаємо про юних авторів й авторок наукових і соціальних проєктів, які роблять цей світ гуманнішим.

Перейти дорогу має й лось, і краб

Єгор Басацький любить грати в баскетбол і вчити мови — англійську й німецьку. Навчається у Ліко-школі в Києві. 

Торік Єгор отримав почесну відзнаку на міжнародному конкурсі шкільних проєктів з екології GENIUS Olympiad Ukraine. Хлопець дослідив, де в майбутній Київській обхідній дорозі можна збудувати екодуки. Що це і для чого, він розкаже сам. 

Екодук — це міст над дорогою чи тунель під нею. Його зводять для того, щоб тварини могли безпечно перейти дорогу. Екодуки рятують і тварин, і людей від аварій.

Якщо, наприклад, ставок з одного боку від дороги, а тварина живе з іншого, їй треба якось дістатися до води. З екодуком не доведеться перебігати дорогу перед машинами. А ще, буває, в якійсь частині лісу живе тварина, а в іншій є здобич. Люди проклали дорогу й перекрили тварині її звичний маршрут. Щоб звірі могли рухатися через цю перешкоду, будують екодуки.

Коли я починав працювати над проєктом для Малої академії, то взагалі не знав, що таке екодуки. Потім заглибився в тему і дізнався, що їх багато будують і в Америці, і в Європі. Я поїхав у подорож і став помічати екодуки: бачив мости для великих тварин у Польщі й Австрії. Насправді там є й тунелі, просто їх важче помітити. 

Екодуки будують не тільки для великих тварин — оленів, кабанів, наприклад, а й для черепах чи крабів. На Острові Різдва в Індійському океані є незвичайний міст для крабів. Щороку мільйони цих тварин одночасно вирушають із центру острова до океану, щоб спаруватися. Для них побудували спеціальні тунелі, а в місці, де тунель зробити не можна, звели прямокутний міст заввишки 5 метрів. Його «дорожнє полотно» — це сітка, за яку крабам зручно чіплятися ногами. Також у Японії є прохід для черепах під залізницею. А найцікавіше для мене було дізнатися, що в Азії та Південній Америці існують екодуки для мавп: це канати над дорогою, що звисають, ніби ліани, щоб мавпи могли перебиратися з однієї частини лісу в іншу.

І біля Києва, і на Поліссі у нас є олені, вовки, лисиці, козулі. Та і для маленьких тварин — зайців, наприклад, — можна побудувати екодуки. 

Мій проєкт стосувався Київської обхідної дороги. Я подивився, де вона має проходити: де ліси, де водойми. Дізнався про навколишні заповідники і тварин, які там живуть. Також отримав статистику аварій із тваринами по Україні. Поміркував, як дорога може перешкоджати маршрутам звірів. Ось там, де автошляхи розділяють місця проживання тварин, я запропонував збудувати екодуки. Наприклад, біля Бучі дорога має проходити через ліс. В одній його частині є ставок на річці Буча. Там можна збудувати екодук, щоб до води могли безпечно діставатися лосі, олені, козулі чи дикі свині.

Як почуваються хижаки в зоопарку? 

Софія Бігун дуже любить тварин і легко знаходить із ними спільну мову. У неї живуть кіт, 4 морські свинки, 5 щурів і 4 миші. 

У науковій роботі для Малої академії наук дівчина вивчала, як кількість відвідувачів зоопарку впливає на поведінку левів і тигрів у неволі. Софія посіла друге місце на Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких проєктів МАН у 2023 році в секції «Зоологія».

Дисклеймер від UAnimals media: ми проти вилучення тварин із дикої природи до зоопарків. Однак цінуємо дослідження Софії: важливо дбати про тварин, які опинилися в неволі, і враховувати їхні потреби в усамітненні та взаємодії.

Мені завжди подобалося спілкуватися з тваринами, тож я пішла на гурток юних натуралістів. Вже там я вирішила писати наукову роботу. Я хотіла досліджувати поведінку тигрів і левів, бо це дуже розумні тварини.

Ми з науковою керівницею думали про найкориснішу тему. Зупинилися на тому, щоб дослідити, як на тварин у зоопарку впливає кількість відвідувачів. Мені важливо, аби тигри та леви в неволі могли почуватися найбільш комфортно — наскільки це можливо. 

Леви, за якими я спостерігала в Київському зоопарку, — це Геркулес, Лілія, Христина і Дарина, а тигри — Рена, Малюк і Амба. Я приходила двічі-тричі на тиждень і з 15-ї до 16-ї години проводила спостереження. Важливо було дотримуватися графіка, бо тварини по-різному поводяться протягом доби. Якби я спостерігала їх у різний час, це могло б вплинути на результати. 

Погода, звісно, теж позначається на активності тигрів і левів. Вони ховаються і коли дощ, і коли надто жарко. Тож я відібрала спостереження, коли була приблизно однакова погода. Це були сонячні дні травня й червня. 

 У мене в руках був звичайний зошит. Раз на 5 хвилин я стояла біля вольєра й записувала, що робить тигр чи лев. Вольєри в Київському зоопарку розташовані по колу, тож мені доводилося дуже швидко бігати від однієї тварини до іншої. Спочатку було складно, та потім наловчилась. Наприклад, о 15:00 у мене леви, о 15:01 — тигр, о 15:02 — наступний тигр, о 15:03 — ще один, і потім знову леви. Тигри під кінець досліджень почали мене впізнавати.

Спочатку я писала, що конкретно тварина робить, бо не знала про їхні зразки поведінки — патерни. Вже потім я узагальнила записи й розподілила поведінку на такі патерни: неактивний — коли тварина спить чи лежить; комфортна поведінка — наприклад, тигр вилизує шерсть; взаємодія — тигр дивиться в очі відвідувачу, проявляє інтерес, може нявкнути; харчування; пересування; дослідницька поведінка — може щось нюхати, чіпати лапою; маркувальна — тварина залишає свої запахи в різних місцях вольєра; соціальна — тигри й леви можуть перегукуватися чи інакше взаємодіяти між собою.

Коли людей зовсім не було, тварини проводили час усередині вольєрів — у невидимій для відвідувачів частині конструкції. Вони також ховалися, коли людей надто багато. За моїми спостереженнями, найкомфортніше їм було в будні, коли середня кількість відвідувачів. Тоді леви й тигри проявляли найбільше комфортної та дослідницької поведінки.

Мистецьки допомогти притулку для собак

Тетяна Зимогляд навчається на архітекторку в Сумському коледжі будівництва та архітектури. 

У 2022 році дівчина долучилася до школи громадянської участі «Агенти змін». Це один із напрямів роботи Малої академії наук. Агентами змін тут називають підлітків, які втілюють власні проєкти, щоб змінювати країну й суспільство на краще. У цій школі Тетяна створила проєкт «Лапки в долоньках» — виставила й продала власні картини, щоб допомогти притулку для собак.

Коли я подавалася до школи «Агенти змін», то вже знала: мій проєкт точно буде пов’язаний із тваринами. За рік до цього в мене з’явився собака — шарпей Бакс. Протягом року він дуже багато хворів. І коли почалася війна, я замислилась ось про що: ми йому допомагаємо, бо ми в нього є. А в деяких тварин нікого немає. Мені дуже захотілося їм допомогти.

Тож я зробила благодійну виставку у філії міської бібліотеки. Мені просто допомогли знайти контакти і потім — вішати картини. А все інше я робила сама. 

Більшість картин на виставці теж були моїми, але деякі надали подруги. Там були й натюрморти, і пейзажі, і тварини. Я найбільше люблю працювати олійними фарбами, тому картини були написані олією.

На виставці ми продали 8 робіт. Найдорожче — картину моєї подруги Марії Кадуріної «Венеція в час свята». Це яскрава, велика, дуже позитивна картина.

Серед проданих робіт була і моя, з берізками — улюблена мамина картина. Звісно, було шкода її віддавати. Та коли я приїхала до притулку, зрозуміла, що готова хоч усі свої картини віддати заради цього. Це було неймовірно! По-перше, розуміння, що допомагаю. А по-друге, у мене все одно ці картини стояли б десь на балконі, а так вони приносять людям радість. 

Я тоді допомогла притулку громадської організації «Справжній друг». Це невеличкий притулок для собак. На зібрані за картини гроші ми з мамою купили крупу, миски, повідці, нашийники — різні речі на прохання працівників.

Чесно кажучи, до появи собаки я взагалі не цікавилася безпритульними тваринами. Коли працювала над проєктом, приїхала до притулку вперше. 

Собаки там дуже контактні! Вони й у вольєрах, і надворі бігають. Нас зустріли відразу кілька собак. Такі веселі — стрибали, гралися, їм було все цікаво. Це було круто.

Та й сумно теж було… Дівчата, які там працюють, розповідали, звідки ці собаки. Я навіть розплакалася, бо мені це дуже близько.

У майбутньому я хочу спроєктувати притулок і лікарню для тварин. Сподіваюсь, що зможу втілити цю ідею щонайшвидше. 

Світлини: особисті архіви героїв, Київський зоопарк, Parks Australia (Commonwealth of Australia), Mongabay, All That’s Interesting