Найприємніше випускати птаха на волю: як живе реабілітаційний центр «Вільні крила»

Зустріч із Віктором Шельвінським — власником реабілітаційного центру для птахів «Вільні крила» в селі Кожичі на Львівщині й цьогорічним переможцем Всеукраїнської зоозахисної премії — починається з порятунку птаха: 

«Зараз ми поїдемо до пані Ніни. Вона зателефонувала і сказала, що має травмовану пташечку — малого яструба-перепелятника. Якщо птах не зміг утекти, значить він безпорадний і потребує допомоги. Треба його забрати». 

До Віктора регулярно звертаються по допомогу з птахами: лиш за цей день — чотири рази. Він за освітою ветеринар, тому необхідну допомогу надає сам, забираючи птахів до себе. Але за потреби може проконсультувати телефоном або по відеозв’язку. 

Тварина має жити гідно

Коли приїжджаємо до пані Ніни, Віктор оглядає яструба: виявляється, що той має перелом ліктьової кістки правого крила. Згодом Віктор стрічкою тейпує крило птаха, щоб дорогою він не пошкодився ще сильніше. А на голову яструбу вдягає спеціальну шапочку, яка закриває очі, — клобук. Колись такі шапочки використовували, щоб заспокоювати мисливських птахів під час перевезення і на полюванні. Зараз клобук виконує таку ж роль для травмованого яструба. 

Далі на птаха чекають аналізи, лікування та реабілітація. Якщо все пройде успішно, то невдовзі яструб знову шугатиме в небі, на волі. 

За словами Віктора, найчастіше травмуються вороноподібні, яструбоподібні, гуси, качки, сови — найпоширеніші види, які живуть поруч із людиною. Вони зазвичай отримують травми, бо зіткнулися  з лініями електропередачі, автівками чи вікнами. 

Постраждалим птахам надають першу допомогу та за потреби відвозять до клініки. Після лікування їхня доля залежить від стану. Повністю здорових і життєздатних птахів випускають на волю.

«Якщо птах має несумісну з життєдіяльністю травму, до прикладу, у нього немає лапок, залишається тільки евтаназія. Бо ця тварина не зможе гідно жити навіть у штучно створених умовах», — каже ветеринар. 

Дім для себе і для птахів

Реабілітаційний центр для птахів «Вільні крила» існує вже 22 роки. Він облаштований навколо будинку Віктора. Коли керівник центру обирав місце для зведення дому, врахував і те, що там мають оселитися птахи для лікування та реабілітації. 

Птахам, які відновлюються після лікування, потрібно більше простору, тому їх перевозять, наприклад, до Галицького національного парку або заповідника «Розточчя». Там є всі умови для різних видів птахів: діє заборона на полювання і загалом майже відсутній вплив людини. А ще є озера для водоплавних і розлітні вольєри для червонокнижних птахів із вадами.

«Якби у мене було, наприклад, 36 гектарів, то це все можна було б зробити великим повноцінним комплексом, який надає допомогу — від ветеринарної до постреабілітаційної. Але це нереально, бо немає такого ресурсу. Тому ми співпрацюємо з орнітологами, біологами, нацпарками і так далі», — розповідає Віктор. 

Реабілітаційний центр працює на волонтерських засадах: Віктор утримує його на особисті гроші та благодійні пожертви. Нещодавно завдяки UAnimals центр отримав корм від чеських колег. Орнітолог каже, що тішиться такій допомозі, бо корму птахи потребують багато і нерідко він коштує великих грошей. Щомісячно Віктор вкладає в центр близько 48 тисяч гривень. 

Частими гостями центру є школярі. Інші люди теж приходять подивитися на птахів. Трапляється, що після відвідування забирають пташку, якій потрібний постійний догляд, собі. Віктор віддає їх лише тоді, коли розуміє: це виважене й усвідомлене рішення. Емоції в цьому випадку можуть зіграти злий жарт, бо догляд за твариною та життя з нею — це відповідальність, до якої готові не всі. І звичайно, для утримання птаха вдома треба створити відповідні умови. 

Іллюша, Лохудра і Тазіки

У «Вільних крилах» немає тихого місця — чути переспів птахів, який не вщухає ні на мить. Зараз там мешкають 63 види пернатих. Частина з них вільно гуляють територією. Інші ще до кінця не оговталися після травм, тож поки живуть у вольєрах, але згодом теж вийдуть назовні. 

Серед птахів, які є у «Вільних крилах», — щиглі, чижі, горлиці, сойки, сипухи, галки, снігурі, омелюхи, різні види папуг і не тільки. Там живуть нільські, або ж єгипетські, гуси — вони потрапили на Львівщину із заповідника Асканія-Нова після того, як там труїли гризунів на полях; дві вухаті сови з ампутованими правими крильми, вони втратили можливість полювати і не виживуть без допомоги людини; 21-річний папуга Марк, який все життя прожив у одній родині, а через війну його покинули; двоє павичів, які охороняють територію центру не гірше від собаки — англійського сетера. 

Також у центрі є троє круків: двоє з них живуть разом, бо змогли налагодити комунікацію, а ще один, новоприбулий, наразі в окремому вольєрі на карантині. Усіх круків у центрі називають Тазіками і додають порядкові номери, як у королівських родинах. На карантині зараз, наприклад, Тазік XVII. Його попередників вже вилікували, а 14 із них навіть випустили. 

Крім того, у центрі живуть міднокрилі голуби фапси з Харківщини. Як розповідає Віктор, вони вже налаштовані на сімейне життя, тож самці починають будувати гнізда, щоб завоювати самку. Одним вони не обмежуються — треба побудувати 5, аби був вибір. 

В одному вольєрі з харківськими голубами живе фазан Свайно, якого евакуювали із зоопарку в Миколаєві. Цих птахів поселили разом, бо вони без проблем співіснують. За таким самим принципом розселені й інші мешканці реабілітаційного центру. 

Свайно, Марк і Тазік XVIІ — винятки з правила, бо здебільшого у «Вільних крилах» безіменні птахи. 

«Я називаю на ім’я лише тих, яким багато років, — пояснює Віктор. — Цьому папузі 38 — він усе життя був Іллюшею. Це для нього важливо, бо Іллюша — інтелектуальна пташка. Він будує до мене місток довіри, бо чує своє ім’я. Всі інші — соколи, сови і так далі — цього не потребують». 

Також тут є Валєра і Лохудра — це пара папуг, які колись жили на Донеччині. Вони довгожителі центру реабілітації. Їх, як і багатьох інших екзотичних птахів, Віктор прийняв вимушено:

«Не хотів екзотів. Я до того працював у Національній академії наук, ми з орнітологами займалися виключно українськими дикими видами. Мені здавалося, що екзотичні — відповідальність людей, які завели собі таких улюбленців. Але екзотика прийшла так само, як війна: якщо вона вже є, тебе поставили перед фактом». 

За словами Віктора, на відміну від українських видів, які пристосовані до життя в нашій природі, для утримання кожної екзотичної пташки треба величезні ресурси: доводиться будувати будиночки з постійним теплом і вентиляцією, необхідне специфічне харчування і багато іншого. На його думку, не можна зациклюватись на утриманні таких птахів лише у клітці — треба допомагати їм пристосуватися до життя на волі. 

Найкраще і найприємніше, каже Віктор, — випускати птаха, коли він уже готовий. Саме тому керівник реабілітаційного центру до птахів не прив’язується. 

«Ти не можеш полюбити цю пташечку. Ти лиш можеш зробити все, щоб вона повернулася у своє середовище», — наголошує він.