Гідне прощання: як поводитися з тілом померлої тварини?

«Дарсік», «Лордюнечка», «Чарлік», «Маргоша», «Спайчуня», «Барнюша», «Льолюнішка». Я вже дослідила тему поховань тварин-компаньйонів, але серед табличок з іменами на могилах емоції захоплюють вперше. Усі «пробач» і «дякуємо» в шаленій концентрації показують, наскільки сильним буває зв’язок між людьми та їхніми тваринами.

Кладовище ніхто не доглядає, тому надгробки ховаються у високій траві. З одного боку тягнеться колія, і люди прямують на станцію просто стежкою через цвинтар. З іншого — дорога, автобусна зупинка, буквально за якою стоять надгробки, розв’язка й заправка.

Це стихійний цвинтар домашніх тварин у Києві на Русанівці. Таких чимало в містах по цілій Україні. Усі вони несанкціоновані. Тому практично кожен цвинтар для тварин можуть ліквідувати будь-якої миті. 

Проте все ж у сучасному світі є багато можливостей вшанувати пам’ять про тварину в матеріальних речах — не похмурих і траурних, а часто ненав’язливих і світлих. Яких саме? Читайте далі. 

Чому немає офіційних кладовищ?

Рештки тварин виділяють токсини, як і будь-які мертві тіла. Ще небезпечнішими є тіла тварин, які померли від інфекційних хвороб. Зазвичай опікуни й опікунки копають неглибокі могили, тому до трупів легко можуть дістатися інші тварини, особливо собаки — запах розкладання їх часто дуже цікавить. Натрапити на трупи можуть і діти, особливо якщо могила десь у піску.

Навряд чи хтось, у кого померла тварина, досліджуватиме місце на залягання ґрунтових вод. А до них точно не мають дістатися речовини, що вивільняються під час розкладання тіла. Небезпечно ховати тварин і біля води. Проте кладовище на Русанівці, наприклад, зовсім недалеко від Русанівського каналу, інше кияни й киянки влаштували на березі Йорданського озера. 

Що в законах?

Тварин заборонено ховати «в невідведених для цього місцях». Про це йдеться у правилах утримання домашніх собак і котів у Києві. Оскільки спеціально відведених місць немає, то й ховати тварин не можна ніде. Також у документі згадують, що трупи тварин заборонено викидати у сміттєві контейнери. 

В інших містах є свої, місцеві правила утримання тварин, та часто вони застарілі й не пояснюють, що робити з тілом. Хіба що у львівських правилах чітко зазначили, що ховати домашніх тварин будь-де на території міста заборонено. 

Обговорюючи тему поховання домашніх тварин, звертаються ще й до наказу Державного комітету ветеринарної медицини. Цей документ описує, якими мають бути могильники та термічні ями для тварин. Яких саме тварин, не уточнюють. Однак за змістом йдеться про масові захоронення свійських: скажімо, правила постановляють робити насип навколо могильників, будувати через нього міст для вантажівок, після захоронення засипати в могилу знезаражувальні речовини. Навряд чи таке будівництво розгорнуть для поховання невеликих тварин-компаньйонів. Однак саме цей документ найчіткіше встановлює заборону ховати тварин у землю в населених пунктах: за наказом, відстань від могильника до житлових і громадських будівель чи інших місць, де перебувають люди, має бути не менше як кілометр.

Могильник і кладовище домашніх тварин — різні речі, тому вимагають різних підходів, говорить юристка UAnimals Анастасія Гевчук. Загальнодержавних вимог до цвинтаря тварин-компаньйонів в українському правовому полі просто немає. Щоб санкціоновані кладовища могли з’явитися, треба спочатку розробити до них вимоги. Місцеві адміністрації мають скоригувати застарілі правила утримання тварин і додати пункт про офіційні кладовища.

Невже жодного?

В Україні таки існує легальний цвинтар для домашніх тварин. Щоправда, один-єдиний на всю країну. Найбільш прогресивною в цій темі виявилася Харківщина. Тут з 2003 року існує цвинтар домашніх тварин. Розташований він поруч із селом Бабаї, що примикає до Харкова.

У 2017-му в Харкові також відкрили перший в Україні тваринний колумбарій. Це місце, де можна зберігати урну з прахом кремованої тварини. Заклад працює на базі комунального підприємства «Центр поводження з тваринами».

Тут люди можуть орендувати комірку для урни, а за бажанням — встановити меморіальну плиту. Загалом у колумбарії 1 560 комірок. У будівлі поруч — кімната для прощання з твариною.

Чи будуть в Україні ще пам’ятні місця для тварин?

«Незважаючи на те, що саме роблять із тілом (ховають або кремують), має бути місце, куди людина прийде вшанувати пам’ять тварини, — говорить психологиня Неля Тройчук, яка спеціалізується на втраті тварини. — Мати домашню тварину — значить розділяти з нею велику частину життя. Щоб психіці легше було пройти процес горювання, повинно бути місце вшанування пам’яті. Якщо в майбутньому можна буде створити легальні кладовища, це буде величезною опорою для людей».

Створити санкціоноване кладовище, збудувати колумбарій і крематорій для тварин планували у Києві та Львові. У Києві міська влада повідомляла про це у 2019-му, а Львівське комунальне підприємство «Лев» — на рік раніше.

Також у 2019 році школярка Катерина Целуйко пропонувала створити кладовище для тварин у Кропивницькому. Жителі, які дізналися про проєкт, навіть підписували звернення до міського голови з проханням облаштувати такий цвинтар.

Однак усі ці проєкти відійшли на задній план серед справ місцевих адміністрацій — жоден не втілили в життя.

Жителі продовжують створювати стихійні кладовища у Дніпрі, Миколаєві, Одесі й інших містах. Та досі єдиним легальним варіантом поводження з тілом тварини залишається кремація.

Кремація

Де кремують тварин?

«Мені телефонують — я записую, яка тварина, кличка і яка вага. Потім забираю тіло тварини, — розповідає Андрій, працівник одного з бюро ритуальних послуг для тварин у Києві. — Це переважно коти й собаки, черепахи, бували кози, ящірка, папуга, одного разу була й змія. Крематорій є лише людський, іншого немає. Зазвичай люди просять кремацію з видачею праху». 

Послуги кремації можуть надати ветеринарні клініки або ритуальне бюро для тварин. Таких в Україні дуже багато. Вони пропонують найрізноманітніші меморіальні послуги, і найбільший попит має саме кремація.

Деякі ритуальні бюро пропонують і поховати тварину в землю, однак попереджають клієнтів і клієнток, що кладовища нелегальні. Порушника чи порушницю теоретично можуть оштрафувати. «90 % людей звертаються по кремацію, 10 % просять поховання. Ми ховаємо тварин на кладовищі «Лісове» на Троєщині. Воно розташоване між озером і людським кладовищем. Там, мабуть, точно є мільйон поховань», — розповів Андрій. 

Спалюють тіла тварин у київському крематорії на Байковій. У Миколаєві крематорій для тварин працює на території «Центру захисту тварин». Львів’яни передають тіла тварин для спалювання підприємству «Укрветсанзавод» поблизу Жовкви. В Одесі власник чи власниця померлої тварини може звернутися на підприємство «Укрекопром». У Харкові крематорій працює на базі «Центру поводження з тваринами». Люди з інших населених пунктів користуються послугами цих закладів, доправляючи тіла туди.

У кожному бюро можна обрати спільну або індивідуальну кремацію. У спільній кілька тіл тварин спалюють водночас. Коли ж тіло спалюють окремо, опікуну чи опікунці можуть видати прах.

Куди подіти прах?

Ринок ритуальних послуг для тварин навдивовижу багатий. Вибрати урну для праху пропонують зазвичай у бюро ритуальних послуг — від чорних металевих контейнерів до білих керамічних мініурн із зображенням усміхнених котів чи собак.

У цій сфері з’явилися й незвичні українські стартапи. Наприклад, камені спогаду. У цьому разі з праху з додаванням інших матеріалів формують камінець пастельного кольору з вигравіюваним на ньому іменем тварини. Хтось створює вдома невеликий меморіал і тримає камінь там, а хтось навіть носить із собою в сумці.

Прах також кладуть у найрізноманітніші прикраси: кулони, браслети, намиста, каблучки й іноді навіть сережки. Закордонний ринок рясніє такими оздобами, та їх не проблема замовити й в Україні. Часто після замовлення клієнтам і клієнткам надсилають спеціальний набір, щоб можна було самотужки покласти прах у прикрасу — засипати в намистину крізь таку собі малесеньку лійку. В інших випадках прах треба надіслати майстрам чи майстриням — тоді в наборі буде спеціальна ложечка й торбинка для праху. Чоловічий варіант прикраси — браслет, зроблений із фрагмента нашийника померлого собаки.

За кордоном набирає обертів ще один тренд — додавати невелику кількість попелу в чорнила для татуювань і робити тату, що нагадує про дорогу вам тварину. Чи роблять таку послугу в нас? Я не знайшла таких пропозицій. Та якщо ви чули про тату з праху, яке роблять в Україні, дайте нам знати. 

Якщо обрали не зберігати

Звісно, прах не обов’язково зберігати. У чеському місті Брно, наприклад, біля крематорію для тварин є меморіальний садок спеціально для розвіювання праху. У нас такого місця немає. Однак, на відміну від поховання, розвіювати прах не заборонено.

Якщо не можете тримати прах тварини вдома, але все ж хочете мати матеріальний спогад про неї, посадіть дерево. Для цього можна замовити біорозкладну урну — вона повністю розкладеться в ґрунті, а на поверхні з’явиться рослина. Іноді такі урни вже містять насіння, а іноді насіння або саджанець можна вибрати й додати самостійно перед похованням. Таких урн в Україні поки не роблять, наскільки знаю, — замовити їх можна в Європі. Утім ви цілком вільні посадити дерево й без урни. Прах стане основою для нового життя.

Право на горювання

«Перша реакція на смерть тварини — це шок, — каже Неля Тройчук. — Тому всі іграшки, миски, нашийники будуть тригером і посилюватимуть горювання. Та не треба позбуватися всього цього нашвидкоруч — просто приберіть з очей». 

Речі, які залишилися після тварини, психологиня пропонує згодом скласти у так звану коробку спогадів. Вона вважає, що це допоможе зберегти світлі спогади про спільне життя з твариною. І коли ви зазиратимете в цю коробку, це навіть даватиме ресурс.

Люди мають чимало упереджень щодо втрати тварини, говорить Неля Тройчук. «Он люди гинуть, а ти за тварину переживаєш!» Горе людини, у якої померла тварина, часто вважають не вартим уваги, відтак колишні опікун чи опікунка ніби не мають права голосно говорити про свої почуття, вповні проживати горювання.

Такий вид горя називають безправним горем, розповідає Неля. Поняття запровадив американський професор геронтології Кеннет Дока. 

Однак це горе справжнє й може бути дуже глибоким. «Дехто пів року може плакати. Відплакується глибина любові», — каже психологиня. 

Щоб допомогти людям прожити процес горювання, цієї весни Неля Тройчук створила лінію підтримки в телеграмі @bezpravnegore_animals. Ще минулого літа вона почала вести перші групи, учасники й учасниці яких підтримували одне одного після втрати тварини. На лінії підтримки працює також психіатр, який надає волонтерські консультації. 

За словами Нелі, найкраще розуміють горе ті, хто пережив щось схоже. Тому вона створила ще й групу на фейсбуку — там одне одного підтримують люди, що пережили однаковий вид горя — втрату тварини.

«Всі люди, які втратили тварин, потребують, щоб їх вислухали. Краще виговоритися тим, хто нас почує. Якщо поруч у когось є таке горе, вислухайте — це вже допоможе. Я хочу, щоб більше людей були почутими».