Зооагресія у собак: чому виникає та як із нею впоратись

Що робити, якщо ваш пес ледь не зривається з повідця, коли бачить інших тварин, гарчить, гавкає та прагне вкусити? Чому собака так поводиться і як цьому зарадити? Розпитали кінологиню Марину Бойко, зоопсихологиню і фахівчиню з поведінки собак Дарину Васильчук та Юлію Марунич — ліцензовану кінологиню-інструкторку вищої категорії Кінологічної спілки України, засновницю та керівницю Кінологічного центру Humans & Dogs.

Що таке зооагресія

Експертки пояснюють, що термін «зооагресія» — умовний, адже під ним можуть розуміти різні поняття. Найчастіше фахівці називають так агресію собаки до інших тварин. Є й ті, хто застосовує це поняття до агресивних реакцій собак на людей. А дехто вважає, що зооагресія може бути не лише в собак, а й в інших тварин, зокрема котів. 

«Якщо узагальнювати, то зооагресія — це агресія однієї тварини до іншої, що має безліч причин. Це може бути територіальна агресія, коли пес не пускає нікого на свою територію, або статева, коли він погано ладнає з представниками своєї статі, чи просто реактивна реакція на подразник, — пояснює Марина Бойко. — Але наразі чіткого визначення цього явища немає».

Дарина Васильчук вважає, що варто розділяти зооагресію та певні особливості поведінки тварини. Скажімо, якщо пес реагує на представників конкретної породи, або на всіх великих собак, або регулярно кидається на котів, а до інших тварин ставиться спокійно, то це не зооагресія. Це окремі реакції, які, за потреби та бажання опікуна чи опікунки, можна корегувати. Це буде не роботою з «агресивним псом», а пропрацюванням реактивної реакції. 

Експертки радять не поспішати називати своїх вихованців зооагресивними. Для початку треба зрозуміти, що викликає таку поведінку.

Причини зооагресії 

Причин агресивної поведінки собак дуже багато. Аби розпізнати, що впливає на вашого пса та власноруч не провокувати агресію, важливо ще до його появи в сім’ї отримати від фахівців базові знання і про собак взагалі, і про представників певної породи, якщо пес породистий. Треба розуміти, які у вашого собаки особливості розвитку, коли в нього вікові кризи і як вони проявляються, як формується нервова система, чим можна годувати тощо. 

Юлія Марунич вважає, що однією з головних помилок власників собак є те, що вони вчасно не звертаються до кінологів-інструкторів. Навіть для того, щоб у разі проблем відвідати, потрібно розуміти, коли щось іде не так. 

Якщо ви підозрюєте свого пса в зооагресії, фахівці збирають про нього максимум інформації: як потрапив у сім’ю, який у нього стан здоров’я, чим харчується тощо. Важливо також поспостерігати, як ви поводитеся з псом у різних ситуаціях. Лише після цього кінолог чи зоопсихологиня може робити висновки та добирати індивідуальні методи корекції. Серед найчастіших причин зооагресії фахівці називають біль і страх собаки, тривожність самих опікунів і помилки у вихованні тварини.

Біль

Це природно — захищатися від болю та намагатися не допустити її посилення. У собак чи не найдієвішим із доступних способів є те, що люди вважають проявом агресії. Пес може спочатку показати зуби, потім рикнути, а якщо ці сигнали не спрацювали, то і вкусити. Тож коли ваш вихованець почав проявляти агресію, особливо якщо раніше таке було рідкістю, варто звернутися до ветеринарної клініки. Насправді будь-які різкі зміни в поведінці тварини, а не лише агресія, — привід записатися на прийом. 

«Перше питання, яке я ставлю людям, що звернулись до мене через агресивну поведінку пса, — чи були вони у ветеринара, чи зробили УЗД і клінічний аналіз крові. У більшості випадків агресія зникає після лікування того, що викликає біль», — говорить Дарина Васильчук. 

Агресію провокує і біль, який заподіює людина чи інша тварина: сіпання, натяжіння, побиття. Тож варто проаналізувати й відкоригувати власні дії.

Дарина зазначає, що біль може завдавати навіть звичайний нашийник, якщо пес не навчений не тягнути повідець. Фахівчиня радить обирати анатомічну шлею для прогулянок із собакою.

Марина Бойко наголошує, що важливо не лише правильно підібрати амуніцію, зважаючи на анатомічні особливості свого пса, а й правильно її надягати. Нашийник треба фіксувати під підборіддям собаки так, аби він досить щільно прилягав — між ним та шиєю мають проходити два пальці. Також Марина вважає, що шлея підходить не всім. Тому варто радитись із фахівцями, вибираючи аксесуари для собаки.

«Якщо біля іншої тварини чи, скажімо, дитини, собаці змалечку натягують нашийник, сіпають його, то це формує у тварини асоціативний зв’язок: під час наближення цих об’єктів я відчуваю біль, тому треба захищатися», — розповідає Дарина Васильчук.

Експертки також впевнені: бездумне використання спеціальної амуніції (строгі чи електронашийники, зашморги), яку все ще застосовують задля корекції зооагресії, можна вважати жорстоким поводженням із тваринами. За це закон України передбачає покарання. 

«В окремих випадках, коли всі інші методи не спрацювали, спеціальну амуніцію застосовують. Але це має бути під фаховим наглядом та з дуже обмеженої низки причин, — зауважує Юлія Марунич, — скажімо, коли йдеться про питання життя та смерті. Сама я роблю все, аби такої потреби не виникало».

Також Юлія наголосила, що строгі нашийники (парфорси) створили зовсім не для корекції агресивної поведінки. Їх використовували для захисту собак-пастухів від вовків та одягали гострими зубцями назовні. Однак згодом люди почали перевертати такі нашийники, аби сформувати у собак навички охоронців чи спонукати до атаки.

Тобто парфорси — це не та амуніція, яку можна вважати ефективною в роботі з агресивною поведінкою. Навпаки, вони можуть стати причиною її появи. 

Пес, котрий постійно зазнає болю, швидко призвичаюється до нього. Тому прихильники виховання через біль рано чи пізно стикнуться з тим, що болісні відчуття більше не стримують збудженого собаку. 

«Найгірше, що можуть зробити власники, — це надягти на собаку парфорс і використовувати повідець на рулетці. — ділиться Юлія. — Таке дуже боляче бачити!».

Причиною агресії може бути й негативний досвід. Скажімо, якщо пса вже кусали інші собаки, то є висока ймовірність, що в нього буде агресивна реакція на них. 

Страх у собаки

Ще одна причина агресивності пса — боягузтво. Це звична стратегія тварин — нападати, коли страшно, і якщо пес боязливий від народження або через виховання, то він може отримати ярлик «зооагресивного». 

Напад страху може викликати агресію й у небоязких зазвичай собак. І тому важливо аналізувати, чи не злякався ваш спокійний пес перед тим, як проявив агресію.

Наші експертки вважають: попри те, що виховання на страху досі для багатьох людей є варіантом норми, у сучасному світі такі підходи неприпустимі.

«Із собакою треба домовлятися і діяти гуманними методами, — каже кінологиня Марина Бойко. — Тоді він буде прихильним до вас, довірятиме вам. Страх не приведе до любові, а тому пес не захищатиме свою людину в разі потреби. Заляканий пес може просто чекати моменту, аби проявити себе так, як хоче. А це навряд чи сподобається власнику».

Знервованість і страх власників

Ще одна причини проявів собачої агресії — емоційний стан опікуна чи опікунки. Навіть якщо людина зазвичай не агресивна, не використовує залякування як метод виховання, не робить псу боляче, але часто знервована чи переповнена страхами, це впливатиме і на тварину.

«Якщо людина постійно в стресі й від неї пахне адреналіном, то собака, що тонко відчуває запахи, почне моніторити навколишню ситуацію та намагатися зрозуміти причини. У такій ситуації у пса перенапружується нервова система, тому він буде реагувати на подразники зовсім не так, як у спокійному стані», — пояснює Марина Бойко. 

«Господарям важливо вчитися заспокоюватися, коли вони поряд із собакою. Під час занять я часто прошу власників просто починати глибоко дихати. Це дуже простий метод, але він допомагає», — доповнює Юлія Марунич.

Помилки людей на різних етапах розвитку собаки та взаємодії з нею

Наші фахівчині назвали основні помилки людей, які можуть призвести до зооагресії — від моменту ухвалення рішення завести пса до його виховання у старшому віці. Однак є й універсальна помилка у взаємодії із собакою будь-якого віку — коли одне і те саме то дозволяють, то забороняють. Це відбувається через непослідовність і нескоординованість дій людей, що взаємодіють із твариною. Тож потрібно від початку мати спільну стратегію виховання.

Під час вибору собаки

Вже під час вибору вихованця можна знизити ризики виникнення в нього зооагресії в майбутньому. Щонайперше варто зважати на те, чи підходите ви із собакою одне одному. Є пси, яким для нормального розвитку і життя, потрібна висока щоденна активність. Якщо ви не готові постійно вдовольняти таку потребу, то переповнена емоціями та енергією тварина може проявляти агресію. 

Зважайте на характеристики породи, якщо плануєте брати в родину породистого пса, дізнавайтесь у власників розплідників чи у притулку, як зазвичай поводяться цуценя чи дорослий пес, робіть власні висновки після спілкування із собакою. Хорошим рішенням буде взяти на оглядини фахівця чи фахівчиню.

Також однією з причин проблем у поведінці пса є порушення правил розведення та виховання в перші місяці життя. Зокрема, раннє відлучення цуценяти від мами.

«Перший етап соціалізації, що важливий в контексті агресії, відбувається у віці до трьох місяців, коли цуценя вчиться спілкуватися з дорослими (через маму) та маленькими (братики-сестрички) собаками. Людина не може навчити всього, чого вчить мама-собака. — наголошує Юлія Марунич.

Тому за можливості треба залишати цуценя до трьох місяців із мамою.

Коли цуценя щойно потрапило в сім’ю

Перехід у новий дім — наступний етап соціалізації тварини. Якщо для цього вам бракує досвіду та знань, важливо завчасно звернутися по пояснення до фахівців, чиї цінності ви поділяєте. Скажімо, до тих, хто не вчитиме лякати тварину чи робити їй боляче. Йдеться про навчання для власників, поки без собаки.

«Дресування не настільки важливе, як соціалізація, бо собака має знати весь навколишній світ: що таке люди, інші собаки, коти, птахи та машини. Просто для того, щоб він почував себе на прогулянці комфортно. Бо коли собаці некомфортно, він переляканий, перезбуджений і не може себе контролювати. — говорить Марина Бойко. — Саме тому ми маємо щодня гуляти з цуциком — щоразу трішки далі від дому, у місця, де дещо більше подразників. Важливо також йому пояснювати, як правильно реагувати».

Йти на перші заняття до кінологів чи зоопсихологів рекомендують лише після того, як ваш цуцик адаптувався в новій сім’ї, та із закінченням карантину після вакцинації.

У підлітковому віці

Ще один важливий етап розвитку собаки — підлітковий вік, що настає у віці від 6 до 11 місяців. Тоді юні пси, як це буває і з людськими дітьми, проживають дуже непростий етап становлення. Прояви агресії в цей час — часте явище. 

«Під час статевого дозрівання милий раніше песик може перетворитися на динозавра, — жартує Юля. — Але якщо опікун чи опікунка знає, що така вірогідність є, то не будуть лякатися, а знатимуть, як реагувати, або коли звертатися по допомогу». 

«Якщо в цьому віці юний пес проявляє агресію, а господар ніяк не реагує, то така поведінка стане стереотипною. Ваш підліток має одразу почути, що такого робити не можна. — додає Марина Бойко. — Такі речі легше попередити, ніж потім змінювати». 

Проте всі експертки наголошують, що в більшості випадків відкоригувати поведінку пса в дорослому віці реально, хоча це й потребує більше часу й зусиль. Щоправда, повністю змінити стереотипи зазвичай не вдається. Та й не завжди доцільно перевиховувати собаку. Скажімо, зі псом, що всі свої 9-10 років взаємодіяв агресивно, а господарі це терпіли, починати корекцію немає сенсу. Це чимале випробування для тварини поважного віку. 

Методи профілактики й корекції зооагресивності

Юлія Марунич наголошує, що давати поради назагал — неправильно. Кожен собака потребує індивідуального підходу. 

Якщо узагальнювати, зазначають усі експертки, то основне завдання будь-яких тренувань — навчити пса концентруватися на опікуні чи опікунці. 

Марина Бойко пояснює: «Виконувати команди — це не головне. Важливо те, наскільки пес вміє зосереджуватися на господарі чи господарці, так, щоб у будь-якій ситуації, коли почує своє ім’я, міг перемкнутися. Для цього людина має бути цікавішою, ніж усе навколо. Це досить важко, бо світ такий великий і манкий! Саме тому ми починаємо дресування змалечку, аби закріпити навичку». 

Власникам потрібен час для того, аби пізнати тварину, навчитися самим і навчити її. Хороша стратегія — показати вихованцю, що бути зі своєю людиною вигідно: «Подивись на мене — і отримаєш смаколик, ласку чи гру…». Для різних тварин може бути свій набір вигод. 

«Варто починати з трюкових простих команд, аби зацікавити собаку. Примусити цуцика сидіти на витримці, може, й просто, але це йому не так цікаво. — розказує Марина. — Тому “базу” ми завжди розбавляємо трюками: походити змійкою, покрутитись, дати “п’ять” або носика».

Коли домашній улюбленець навчений бачити та чути свою людину за різних обставин, то навіть у разі агресивних проявів із ним буде легше впоратись. 

«Одна з простих технік навчання — зупинитися і стояти, не реагувати емоційно і не сіпати. Дати собаці можливість побігати по радіусу, а потім покликати до себе, дати смаколика, завести на позицію побіля себе, — каже Марина. — Але це може не спрацювати, і тоді треба шукати інші підходи». 

Потрібно вчити пса і як поводитись, коли є подразник. Якщо ви розумієте, що саме може викликати в нього ті чи інші реакції, треба відпрацювати алгоритм поведінки. Наприклад, він має підійти до опікуна чи опікунки, сісти поряд чи між ніг, а потім погратися, коли «подразник» пройде повз, аби скинути напругу. Це лиш один із варіантів протоколу дій, про який нам розповіла Марина Бойко. Саме такий є у її коргі Лакі. Але їх може бути безліч, для кожного пса — свій. Сформувати той, який буде дієвим і зрозумілим для вашого собаки, допоможе ваша наполеглива робота та супровід фахівця чи фахівчині.

Дарина Васильчук радить також займатися самоосвітою: слухати лекції, читати книги, скажімо, видання «Із ким я живу. Короткий курс для розуміння собаки» Оксани Галан. 

Успіх виховання залежить від наполегливої системної роботи опікуна чи опікунки, бажання бути в контакті із собакою, зчитувати його сигнали, розуміти особливості. А це можливо лише за безумовної любові та бажання зробити все так, як буде найкраще для друга.