Одна донація крові може врятувати 3 людини. А торік лише в Україні донори здали кров щонайменше 14 000 разів. Тож за роки, навіть століття існування переливання крові маємо мільйони врятованих життів. І це можливо завдяки тваринам, а саме першим переливанням крові від собаки до собаки. Тож пропонуємо зануритися в історію й довідатися, які ризиковані й часто антигуманні експерименти прислужилися для створення сучасної донації — рятівної і безпечної. 

Печінка чи серце: як влаштований кровообіг

Уявіть: надворі початок XVII століття. Коперник уже розповів, що Земля обертається навколо Сонця. Але люди все ще не до кінця розуміють навіть будову власного організму, зокрема системи кровообігу. Ще з часів Стародавнього Риму панує теорія Клавдія Галена, мовляв, печінка виробляє кров, яку розподіляє по тілу за принципом центрифуги. 

Та одна людина в Королівстві Англія заповзялася довести, що такі уявлення хибні. Це фізіолог і анатом Вільям Гарвей. Спостерігаючи за серцем живих тварин, він збагнув, що під час систоли (скорочення шлуночків і передсердь) виштовхується кров. Опісля науковець довів: клапани у венах дозволяють крові текти лише в одному напрямку — так кров повертається до серця. 

Зрештою Вільям Гарвей припустив, що кров циркулює в організмі тварин. У восьмому розділі своєї книги «De Motu Cordis» («Про рух серця») він пояснив це так: «…протягом розтинів живих тварин для експериментів, спостерігаючи симетрію та величину шлуночків серця і судин, що входять і виходять, … я довго обмірковував, наскільки велика кількість крові передається і за який короткий час це відбувається… І я почав думати, що вона може здійснювати рух по колу».

Завдяки дослідженням Вільям Гарвей виявив і описав у науковій праці, що:

• серце скорочується 1000 разів на пів години і запускає кровообіг;
• з кожним скороченням крізь серце проходить приблизно 6 грамів крові, а загалом його місткість — 43 грами;
• кров рухається колами системою кровоносних судин в одному напрямку (від серця — артеріями, а назад — венами).

Від теорії кровообігу — до практики переливання

Після відкриття Вільяма Гарвея розвиток цього напряму медицини поточився жвавіше, і вже в 1665 році лікар Річард Ловер провів перше переливання крові між собаками. Для цього він зробив кровопускання собаці середнього розміру, «аж поки сили не покинули її», а потім перелив їй кров від двох великих мастифів.

І все пройшло успішно — це, звичайно, спокушало повторити процедуру на людях. Але був один нюанс: спершу лікарі пробували переливати їм кров не від інших людей, а від… тварин. Така затія не могла обійтися без втрат: кров тварин не імітує людську через відмінності у властивостях еритроцитів серед різних видів.

Проте є дослідження, що серед перевірених тварин кров овець найбільше відповідає в’язкості людської крові. Це пояснює задокументований випадок міжвидового переливання без летальних наслідків: 1667 року французький лікар Жан-Батист Дені провів переливання крові від ягняти 15-річному юнакові та породіллі. Обидвоє вижили, проте мали важку анемію. Але не всім піддослідним пацієнтам так пощастило, були й випадки смерті. Тож незабаром переливання крові від тварин людям заборонили.

Від практики — до пояснень засад донації

У 1818 році науковець і лікар Джеймс Бланделл провів перше успішне й задокументоване переливання крові від людини до людини.

Бланделлова пацієнтка помирала від кровотечі після пологів, тому для порятунку породіллі лікар використав її чоловіка як донора. Між 1825 і 1830 роками Джеймс Бланделл провів 10 переливань крові, та лиш половина з них були успішними. Чому ж іноді кров не підходила?

Ще трохи менше століття пішло в науки на з’ясування того, що таке групи крові і як це важливо для успішного переливання. Тут найбільше завдячуємо Карлові Ландштайнеру, який в 1900-х роках описав всі групи крові й отримав за це Нобелівську премію. 

До слова, тут не обійшлося й без зоологів. У 1875 році один із них — Герман Ландуа — виявив, що під час переливання людині крові тварин чужорідні кров’яні тільця «злипаються» і руйнуються в її кровоносних судинах, вивільняючи гемоглобін. У 1901–1903 роках Карл Ландштайнер зазначив, що подібна реакція буває і під час переливання крові від однієї людини до іншої — це може спричиняти шок, жовтяницю та гемоглобінурію (аномальний розпад еритроцитів), які спостерігали після ранніх спроб переливання крові.

Спочатку на це не звернули належної уваги. Але в 1909 році Карл Ландштайнер класифікував кров людей на відомі тепер групи A (II), B (III), AB (IV) і O (I) й показав: якщо перелити кров групи А людині з такою ж групою крові, це не призведе до руйнування кров’яних клітин. Однак коли цій людині перелиють кров іншої групи — В чи АВ, то кров’яні клітини будуть нищитись. А є й універсальні донори — люди з першою групою крові (О).

Це лише короткий опис шляху до налагодженої системи донації крові між людьми. Але погодьтеся, ми добряче завдячуємо всім цим великим відкриттям тваринам. Тож чом би й їм не скористатися перевагами науки, аби жити довше та якісніше? Нумо розбиратись у донації крові між тваринами.

Тварини-донори

Приблизно в той самий час, коли дослідили групи крові людей, науковці вивчали і групи крові собак. Але тут повний перелік склали аж у 50-х роках ХХ століття. Для собак послуговуються системою DEA (dog erythrocyte antigen — собачий еритроцитарний антиген), а для котів — системою AB (вона дещо нагадує нашу систему груп крові).

Тварини, які регулярно беруть участь в донації, стають справжніми героями. Ось пес Вуді з графства Лестершир, що в Англії, врятував 88 собак — він регулярно донатив кров рідкісної групи.

Для порятунку тварин уже створюють цілі банки крові. Наприклад, у Великій Британії є Pet Blood Bank. В Україні також існують такі банки на базі наукових установ і ветеринарних клінік. 

Однак через брак донорів серед тварин науковці також шукають альтернативи препаратам крові. Наразі розглядають синтетичні колоїди та оксигемоглобін, і вони не є ефективними. Так, наприклад, синтетичні колоїди не здатні переносити кисень. А серед недоліків оксигемоглобіну — обмежена доступність і висока ціна. Крім того, такий гемоглобін виконує свою функцію лише 3 дні.

Саме тому, поки дослідники працюють, лишається спрощувати пошук донорів. Для цього в UAnimals створили «Платформу донорства для тварин». Тут реєструються ті, чиї коти й собаки можуть поділитися кров’ю, а також пошукачі донорів для своїх підопічних тварин. А далі все як на сайтах знайомств, от тільки побачення відбувається в клініці й часто вирішальне для життя тварини.

Шлях до винайдення і вдосконалення донації крові був важким. З помилками і жертвами. Нехай же отримані знання рятують якомога більше життів — і людей, і тварин.