«22 лютого 2022 року ми були на території парку в експедиції. Приїхали досліджувати популяцію червонокнижної рослини — шафрана сітчастого. Така тиша стояла, — згадує працівник Національного природного парку “Кам’янська Січ” Олександр Ходосовцев. — Тоді ми вперше зафіксували там орлана-білохвоста, а під вечір вийшли на мис Пугач. Десь о четвертій вирушили в Херсон. До початку повномасштабного вторгнення залишалося 36 годин».

Окупанти прийшли в Кам’янську Січ 9 березня. За 9 місяців Збройні сили витіснили їх зі степу на півночі Херсонщини, проте й досі росіяни дошкуляють парку з лівого берега Дніпра. Над місцевістю кружляють ворожі дрони, а сапери сотнями вивозять міни. 

А ще в парку добре видно наслідки підриву дамби гідроелектростанції в Новій Каховці. Адже до Кам’янської Січі належала частина акваторії колишнього Каховського водосховища. 

Як змінили природу бойові дії та як впливають на неї тепер? Що відбувається в природному парку під постійним вогнем? Про це UAnimals media розповіли наукові співробітники парку, які й ініціювали його створення, — Іван Мойсієнко й Олександр Ходосовцев. Обидва — професори кафедри ботаніки Херсонського державного університету. 

Різноликі степи

Здебільшого степові заповідники України розташовані на лівому березі Дніпра і на півдні. Кам’янська Січ натомість зберігає степ на правобережжі, на півночі Херсонської області. Та ще й який степ!

Це — зона справжніх, або помірних, степів, як пояснює Іван Мойсієнко. Однак тут є не лише вони. На схилах, направлених на південь, є фрагменти пустельних степів. Їхня рідна природна зона в Україні тягнеться тонкою смужечкою вздовж Чорного моря. Крім цього, у парку є гості й з лучних степів лісостепу: вузьколиста й пірчаста ковила.  

«Пустельні степи розташовані за 150 кілометрів на південь, а лісостеп — це кілометрів 200 на північ. І виходить, що все це є в Кам’янській Січі! Отаке унікальне різноманіття степів», — підсумовує Іван Мойсієнко. 

Ботанік також пишається своєю знахідкою в парку: «В експедиції я побачив дивний злак. Це був ламкоколосник ситниковий. Це його четверте місцезнаходження в Україні і перше на правому березі Дніпра. Зазвичай ламкоколосник живе в напівпустелях Казахстану». 

Загалом же в парку росте близько 500 видів рослин — 10 % з них охороняють.

Чому степ тут зберігся? Частина його була пасовищем для овець, тому її не орали. Нерозораними залишилися й досить широкі балки Милівська і Кам’янка з вапняковими схилами, де річка Кам’янка колись утворювала Меандри — вигини річища. меандри. Іван Мойсієнко й Олександр Ходосовцев запропонували уряду створити на цій місцевості природоохоронну територію. Вони вивчали степ задовго до того, як у 2019-му врешті офіційно підписали наказ про створення парку. Іван пригадує: «Спочатку цей степ здавався нам просто великим. А стали вивчати — виявляється, він ще й надзвичайно багатий!». І не лише на рослини. 

«Цей сліпачок нам усі розкопки зіпсував!»

«Археологи копають пізньоскіфське городище. А розкоп весь у дірочках, аж червивий. Вони питають, хто це такий порив тут?» — згадує Іван Мойсієнко, як досліджував територію майбутнього парку. Дірок наробив червонокнижний степовий сліпачок. «Цей ваш сліпачок нам усі розкопки зіпсував!» — бідкалися тоді археологи.

У Кам’янській Січі живе велика популяція сліпачка. Це невеличкий гризун, який більшість часу проводить під землею і їсть підземні частини рослин. В Україні має статус виду, що зникає. 

І ще одна тварина не дає археологам спокою — сольпуга, яка належить до павукоподібних. «Цей унікальний вид заходить до нас зі сходу в Крим і трапляється в Кам’янській Січі. Бігає там така страшна! — каже Іван. — Ми ховалися від тих сольпуг під час експедиції в Казахстані. Вони величезні вночі ганяли. Я і в Марокко її бачив. А тут в Січі є!». 

Вперше Іван Мойсієнко зустрів сольпугу на Херсонщині в 2017-му, і це була без перебільшення зустріч століття. Іван і його польські колеги зафіксували знахідку в «Українському ентомологічному журналі». Готуючи наукову статтю, вони відшукали запис, що сольпугу в Херсонській губернії фіксували в 1886-1887 роках. Однак опісля в цій місцевості її ніхто не бачив, аж поки 130 років потому сольпугу не зустріли в околицях Кам’янської Січі! 

В парку після навали

Парк звільнили від російських військ 10 листопада 2022 року. Уперше після окупації Іван Мойсієнко й Олександр Ходосовцев зайшли туди 1 грудня 2022-го. Побачили тонни сміття по окупантах.

«Ми чули про “любов до чистоти” російського війська, та коли побачили наживо… Це шокувало. Було дуже багато побутового сміття: з парку вивезли близько 300 тонн», — розповідає Олександр. Від майна парку нічого не залишилося: адміністративна будівля перетворилася на руїни. За окупацію росіяни вивезли і оргтехніку, і наземний транспорт, і човни.  

У цей перший приїзд дослідники оглянули степові схили Милівської балки. Вдруге в те саме місце не пустили військові, бо його дистанційно замінували «пелюстками», каже Олександр: «Досі не можна туди потрапити, бо ці “пелюстки” ніхто не збирав».

30 червня вчені вперше спустилися на дно колишнього Каховського водосховища. «По вертикалі вода відійшла більш ніж на 10 метрів. Це були якісь марсіанські ландшафти», — згадує Олександр.

Ще однією знахідкою стала невеличка річка Кам’янка, що існувала на тій місцевості до 1956 року і тепер знову потекла степом. У ХVIII столітті на її березі була козацька фортеця — так звана Кам’янська Січ, чию назву носить парк.

«Ми до цього досліджували природу. Я — лишайники, Іван — рослини, — каже Олександр. — Ми й не думали, що будемо вивчати вплив війни на довкілля. А з першої експедиції взялися саме за це».

Що впливає на природу парку?

·       ЗМІНЕНИЙ РЕЛЬЄФ

У степу вибухи утворили вирви — зони Бомботурбації — порушення ґрунтового покриву бомбардуваннями.бомботурбації. На схилах балок росіяни залишили окопи й інші фортифікаційні споруди. «Найгірше, що декілька окопів вирили прямо в цілинному степу в заповідній зоні. Небагато, але є», — каже Олександр Ходосовцев.

Фортифікації змінюють рельєф рівнинного степу. У ці заглибини миттєво вселяються бур’яни, які потім заважають зростати степовим рослинам. 

«А ще це пастка для тварин. Землерийні тварини доривають до окопа, падають і не можуть вилізти — і комахи, і гризуни. У Кам’янській Січі навіть косуля впала в окоп і загинула», — додає Іван Мойсієнко.

Для відновлення степу потрібна допомога людини, кажуть працівники парку. Траншеї треба засипати шарами: зверху шар ґрунту, внизу — вапняк. У ґрунт висіяти насіння степових рослин. Проте це можна робити тільки після повного розмінування.

·       МІНУВАННЯ

«Вплив мінування на природу мінімальний. Навіть у деяких випадках, можна сказати — позитивний, переважно для рослинного покриву. Адже людина вже не може зайти на ці території для протизаконних дій. Це тимчасова додаткова охорона заповідної зони», — пояснює Олександр.

Проте водночас на замінованих територіях не можна проводити польових досліджень і вести моніторинг — лише дистанційно. До того ж на мінах можуть підриватися тварини. Міни — це ще й хімічне забруднення ґрунту на десятки років.

Розміновують парк директор Сергій Скорик і шестеро працівників-добровольців, які пройшли навчання і стали демінерами. Частково розміновують парк самі, а частково — разом із підрозділами Збройних сил. 

На початок вересня в парку виявили і знешкодили 639 протитанкових мін ТМ-62. Працівники передали їх штурмовому полку Національної поліції України «Цунамі», який входить до окремої штурмової бригади «Лють». Цю зброю використають, звільняючи лівобережжя Херсонщини.

·       ПОЖЕЖІ

«Пожежі, що стаються раз на 5-10 років, можуть навіть бути корисними для степу. Але часті пожежі шкідливі, — говорить Іван. — Трав’янисті рослини від них зазвичай не страждають: вони мають під землею бульби, завдяки яким наступного року відновляться. Страждають чагарники, тому що їхні бруньки відновлення розташовані над поверхнею ґрунту».

Степу, каже вчений, пожежа не завдає катастрофічної шкоди. Однак статистика пожеж уже перевалила за «безпечну»: місцевість постійно горить від артилерії чи вибухівки з дронів. Якщо у 2021 році в парку зафіксували 3 пожежі, то у 2022-му — 26, у 2023-му — 34, а у 2024-му вже зараз їх понад 30, тож за весь рік може статися більш ніж 50. 

На різні елементи Біотоп — ділянка землі або частина водойми з однорідним рельєфом та комплекс живих організмів, які його населяють.біотопів вогонь і тепло впливають по-різному, каже Олександр. Сам він досліджує лишайники: «Якщо вранці, коли все вологе, лишайники отримали теплове випромінювання від вибуху, вони загинуть. Ми досліджували зону одного такого вибуху, і в радіусі 100 метрів від епіцентру дерева були живі, а лишайники на них загинули». 

Водночас лишайники, що живуть на вапняках, надзвичайно витривалі. «Ми дослідили вирву в кам’янистому степу після попадання “граду”, і за метр від епіцентру вибуху знайшли на камінні живі лишайники», — розповідає Олександр. 

·       ПІДРИВ ДАМБИ

«Що не кажи, а найбільше вплинув на стан біотопів парку підрив дамби [Каховської гідроелектростанції]», — стверджує Олександр Ходосовцев. Відтоді тутешній ландшафт змінився, а перед вченими постало питання: що ж буде з цією територією? Це була катастрофа для водних екосистем. Їх просто не стало. «Однак відновлення наземних екосистем на місці колишнього Каховського водосховища йде шаленими темпами», — каже Олександр. 

Мало хто не чув про вербові зарості, які зросли з мулу на дні колишнього Каховського водосховища. Таких темпів від природи не чекали й ботаніки. «А от схили, вкриті метровими товщами мертвих мушель, слабко заростають», — каже Іван Мойсієнко. 

На його думку, степовій рослинності заважає пробратися до схилів смужка верб і очеретів, що росли на колишньому березі. Все ж професор певен, що на мушлях врешті з’явиться так званий Петрофіти — рослини, що можуть рости на камінні без ґрунтового покриву. петрофітний степ: «Це оптимум існування для таких степів. Нема сумніву, що вони відновляться, просто це забере час. Якби війна закінчилася, то ми могли б започаткувати проєкт відновлення петрофітного степу». Для цього треба було б косити степові рослини й розкидати сіно з насінням на мушлі. Інакше туди спочатку прийдуть бур’яни і сповільнять відновлення степу.

У 2024 році ботаніки поїхали спостерігати дно колишнього Каховського водосховища в Запорізьку область. Воно було широке: до лівого берега — 15 кілометрів. Там, вважають учені, ситуація в природі схожа на ту, що склалася в Кам’янській Січі. 

Виявляється, вербові зарості справді скоро стануть лісом. До цього їх називали лісом лише умовно, адже справжній ліс повинен мати різні яруси. І ось ці яруси вже формуються. Іван пояснює: «У цьому році ми побачили ускладнення структури рослин і розподіл їх на яруси. Найвищі верби вже відірвалися від трав’яного ярусу — це тепер чагарниковий шар; з’явилися мохоподібні — мохово-лишайниковий ярус. А до деревного ми за своєю методикою зараховуємо рослини заввишки від 5 метрів. Наступного року вже точно з’явиться деревний ярус і сформується ліс».

Збільшилася і кількість видів на дні колишнього водосховища. Під час першої експедиції їх віднайшли 11, другої — 69, під час третьої в Запорізьку область — ще близько 30 видів. Якщо додати результати досліджень на всіх ділянках, то виходить, що за рік тут з’явилося понад 100 видів рослин.

А ще на колишньому дні вперше знайшли вид, який охороняють, — житню осоку. «Це означає, що рослинний покрив набуває природоохоронного значення», — каже Іван.

«На нас навели вогонь»

Біля Січі ширина Дніпра — 4-5 кілометрів, мінімальна ж — три кілометри і 300 метрів. «Можна в бінокль побачити, що людина ходить [на іншому березі]», — каже Іван Мойсієнко. Це зона досяжності для російських дронів і артилерії, які регулярно обстрілюють парк. Однак на території залишаються служба охорони і директор парку Сергій Скорик. Вони розміновують місцевість, фіксують пожежі й моніторять стан водойм.

Проте й на розмінованих ділянках дослідження неможливі через російські дрони. Олександр Ходосовцев згадує, як у жовтні 2023 року над ним висів дрон-розвідник: «На нас навели вогонь. За 5 хвилин після того, як ми відійшли, туди вистрелили трьома мінами». FPV-дрони, які літають тепер, можна просто не помітити, та й не завжди встигнеш зреагувати. «Від них лише РЕБ — тут засоби радіоелектронної боротьби.РЕБи допомагають. Але ж не будеш весь час у машині — все одно ж вийдеш у природу. Щоб зробити нормальний опис рослинності на моніторинговій ділянці, треба година. За цей час тебе точно помітять ворожі дрони». Зоологів на території взагалі не було — для їхніх завдань треба значно більше часу.

Колег цікавить зараз не тільки природа: вони взялися збирати дані й про діяльність людей. Насамперед це спогади працівників парку — інспекторів з охорони природи. Під час окупації вони допомагали Збройним силам України — завдяки їм знищили багато ворожої техніки.

Також ботаніки тепер шукають інформацію про перших українських військових, які заходили в Кам’янську Січ після деокупації. Олександр каже: «Ми хочемо дізнатися прізвища загиблих українських героїв, які першими зайшли на степовий схил парку, і вшановувати їхню пам’ять. На жаль, їхнє авто підірвалося на міні, вони всі загинули». 

Дістатися старого русла

Іван Мойсієнко й Олександр Ходосовцев запевняють, що не припиняють наукових досліджень. Вони сподіваються навіть за теперішніх умов ще попрацювати безпосередньо на території Кам’янської Січі. Поки що їм вдалося побувати на північних відрогах двох балок, які раніше були затоками Каховського водосховища. Тепер ботаніки прагнуть дістатися Дніпрового русла. 

«Я думаю, у нас з Іваном Івановичем буде новий емоційний сплеск, коли ми зможемо потрапити на берег Дніпра в Кам’янській Січі», — каже Олександр.

Вчені хочуть дістатися саме берега Дніпра, який існував до 1956 року й існує на тому ж місці знову. Дійти туди й дослідити головне русло, спостерігаючи з правого берега звільнене лівобережжя Херсонщини.

600 мільярдів доларів — щонайменше у стільки Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів оцінює збитки, які вторгнення росії завдало заповідному фонду й біорізноманіттю України. Утім ця шкода значно більша, ніж можна оцінити в грошах. Це тисячі загиблих тварин, скалічені екосистеми та вкрадені рідні місця. Рідні для кожного й кожної з нас.

У цьому матеріалі про свої улюблені місця, які через росію ми втратили чи втрачаємо просто зараз, розповідають українські лідерки й лідери думок.

Крим Саші Таба

«На мисі Айя біля Севастополя я вперше побачив планктон, який світиться. Ми купалися вночі. Я просто не міг повірити власним очам, що мої руки перетворилися на якесь неонове світло. Це неймовірні спогади! Більше, на жаль, так і не бачив цей магічний планктон», — пригадує Саша Таб, вокаліст Kalush Orchestra.

Йому пощастило не раз побувати в Криму: ще в юному віці Саша Таб відвідав Ялту, Партеніт, Коктебель, Гурзуф, Феодосію, Кайгадор (тоді ще Орджонікідзе).

Через 10-річну окупацію півострова вкрай важко оцінити шкоду унікальній природі, заподіяну росіянами. Однак достеменно відомо, що в Опуцькому заповіднику проводять військові навчання із запусками ракет і скиданням бомб. А в ландшафтному парку «Бакальська коса» незаконно видобувають пісок, затопивши приблизно 10 гектарів території.

Та безліч російських злочинів можуть не потрапляти в обʼєктиви журналістів і дослідників. Стикнутися з наслідками нам доведеться вже після звільнення Криму.

«Найкращі мої спогади — про Крим, — каже Саша Таб. — Хлопці з мого гурту молодші й ніколи не були там. Це прикро. Але я дуже щасливий мати ці спогади й сподіваюсь, у нас ще буде можливість поглянути на ці місця». 

Чорнобиль Наталії Жижченко

«Востаннє я була в Чорнобилі 26 квітня, здається, 2021 року. О 1-й годині 23 хвилини — рівно в річницю катастрофи. Я була з працівниками станції, повезла туди тата. Ми були в об’єкті “Укриття” і вшановували пам’ять загиблих», — ділиться спогадом солістка гурту «ONUKA» Наталія Жижченко.

З дитинства вона знала деталі чорнобильської катастрофи, адже її батько працював на станції з 1986 до 1988 року і був ліквідатором аварії.

«У цьому місці є історія, уроки, і, на жаль, вони повторюються. Чорнобиль мені болів і болить, але так само надихає та захоплює».

У Чорнобильській зоні Наталія була разів зо 20: проходила практику на станції, знімала документальне кіно, знімалася для «Vogue», писала пісні. Як сама вона каже, відпочивала від людей і наповнювала себе.

Після майже чотирьох десятиліть, впродовж яких природа Чорнобильської зони почала відновлюватися, ця територія знову потерпає від росіян — цього разу через повномасштабне вторгнення. У 2022 році Державна інспекція ядерного регулювання України фіксувала підвищення рівня гамма-випромінювання, ймовірно спричинене тим, що російська військова техніка підняла в повітря забруднений радіацією пил.

«Природа там унікальна, — каже Наталія. — І заповідник унікальний насамперед через відсутність людини й екологічну ситуацію. Коли я там була, бачила просто на вулиці Прип’яті лиса. Бачила самку лося з лосенятами, коли зупинила машину на узбіччі. Вона подивилася прямо в очі, оцінила ситуацію і просто пішла геть. У цей момент усі [в машині] затамували подих».

У зоні відчуження можна зустріти й інших тварин: оленів, косуль, вовків, єнотів, кабанів, лелек, рисей, ведмедів. Загалом там живуть понад 300 видів хребетних тварин, 75 з яких — у Червоній книзі України. 

«Людина, уже настільки познущавшись з цієї території, навряд чи зможе ще якось зашкодити їй. Природа і це переможе. Вона і це пробачить. Напевно, з одного боку, на жаль, але з іншого — на щастя», — каже Наталія.

Тузловські лимани Антона Птушкіна

Спогади блогера Антона Птушкіна про Тузловські лимани стосуються недалекого минулого. У серпні 2022 року він почав знімати там документальний фільм про тварин під час повномасштабної війни.

«Ми знімали масовий мор дельфінів і китоподібних через російську агресію, — розповідає Антон. — Я на власні очі бачив мертвих дельфінів, які лежали на березі».

Тузловські лимани — група солоних лиманів на півдні Одещини. Тут гніздуються десятки видів птахів, серед яких є червонокнижні. Попри причину приїзду, Антон звернув увагу на красу цих місць. Особливо вразили пелікани. Стільки цих птахів, каже, ніколи не бачив.

Також ця частина Чорного моря — домівка морських свиней. Це один із найменших видів китоподібних, окремий підвид яких — азовка — мешкає в Україні.

Природний парк піддавався ворожим обстрілам, там можна знайти уламки російських ракет. Разом з Антоном сюди прибув прокурор, залучений у розслідування злочинів проти екосистеми України. Цей чоловік проводив розтин тварин для того, щоб відправити зразки в Німеччину й Італію та дізнатися, що саме спричинило їхню смерть.

«Власне, директор цього парку, який багато років досліджує китоподібних, вважає, що сонари і пуски ракет спричинили масовий мор дельфінів», — каже Антон.

Асканія-Нова Ангеліни Усанової

«Коли я думаю про моменти в Асканії-Новій, то пригадую мирну атмосферу. Але зараз це взагалі не місце відпочинку та єднання з природою», — каже переможниця конкурсу «Міс Україна Всесвіт 2023» Ангеліна Усанова.

У заповіднику вона побувала в дитинстві, коли відпочивала в таборі неподалік. Пригадує, як із книжок дізналася про коней Пржевальського й будь-що хотіла їх побачити. Натрапити на них не вдалося, але маленька Ангеліна побачила чимало інших тварин. Адже там мешкає багато екзотів: кафрські буйволи, зебри Чапмана, олені Давида, американські бізони.

Тепер життя цих тварин під загрозою. Ми вже писали про пожежі в Асканії-Новій, найбільші з яких сталися 22 серпня та 1 вересня 2023 року. Тоді вогонь знищив занесені до Зеленої книги України рослини. А загалом від початку великої війни вигоріло понад 5,5 тисяч гектарів заповідника, або майже п’ята частина всієї території.

Директор Асканії-Нової Віктор Шаповал розповів, що троє кафрських буйволів загинули через те, що окупаційна адміністрація вчасно не перемістила їх у приміщення для зимівлі. Окрім того, із заповідника протизаконно вивозять у росію та Крим цінні червонокнижні види тварин. Найчастіше вони потрапляють у гірші умови й не можуть вільно пересуватися, як це було в Асканії-Новій.

Ґрунтовно оцінити, як саме російська окупація вплинула на екосистему заповідника, можна буде лише після його звільнення. Тож після перемоги Ангеліна хоче поїхати туди з волонтерською місією.

«Бо наша земля потребує дуже багато праці, щоб відновити все. А особливо такі неймовірні місця, як Асканія-Нова. Її цінність неможливо вирахувати в грошах, вона просто безцінна».

Кінбурнська Коса Ольги Мартиновської

«Коли була студенткою, ми їздили відпочивати в Коблеве, Очаків — місця на морі поблизу Миколаєва. А Кінбурнська коса була чимось на кшталт закордону для нас, якоюсь екзотикою», — пригадує суддя кулінарного проєкту «МастерШеф» Ольга Мартиновська.

Тож якось з одногрупницями вони вирушили на косу, що так «тендітно й делікатно заходить у відкрите море». 

«Після цього було багато закордонів, островів, півостровів, океанів, морів, але ось це перше — як перше кохання. Воно назавжди залишається, і Кінбурнська коса — це місце сили для мене».

Зараз Кінбурнська коса — частина окупованої росією території, звідки регулярно обстрілюють материкову частину України. На півострові часто відбуваються пожежі, а за свідченнями місцевих мешканців, окупанти забороняють їх гасити. В очікуванні наступу Збройних сил України росіяни замінували косу — це ризик для тамтешніх тварин.

«Коли Україна звільнить Кінбурнську косу, я піду шукати косуль і зайців, яких колись там зустрічала», — ділиться планами Ольга Мартиновська.

Кияниця Поліни Уварової

«Памʼятаю, у Кияниці було класно чути птахів, і ми прям зупинялися, щоб послухати їх. А зараз там разом із птахами літають КАБи й “шахеди”», — каже тревел-блогерка Поліна Уварова.

Кияниця — невеличке селище в Сумській області за 30 кілометрів від кордону з росією. Поліна з друзями любили їздити в Кияницю, щоб насолодитися природою і спокоєм.

«Там є дуже гарна архітектурна пам’ятка — Кияницький палац, а ще просто неймовірно красива природа», — пригадує Поліна.

Ліс із безліччю струмків, багато диких тварин і мальовниче озеро — такими Поліна памʼятає ці місця. Та нині через постійні обстріли сумчани не їздять у Кияницю на відпочинок.

«Після перемоги я б із задоволенням туди повернулася і пройшлася тими самими стежечками. Пошукала б джерельця, пройшлася біля озера і просто насолоджувалася енергетикою цього місця».

Джарилгач Саші Шабаліної

«Джарилгач — це місце, яке в мене вкрала росія», — каже комікеса Саша Шабаліна. Цей острів — найбільший в Україні та Чорному морі. Саша побувала там улітку 2020 року: «Ютуб мене змусив поїхати на Джарилгач: дуже багато роликів було про те, що це українські Мальдіви».

І Саша поїхала та була вражена красою природи. А також тим, як спокійно себе почували тварини. Наприклад, буквально одразу після приїзду вони з друзями побачили дельфіна, що плескався біля берега.

«Було відчуття того, що ми в гостях, а господарі поблизу, тож треба поводитися нормально. І я вперше побачила, з якою повагою люди можуть ставитися до природи й одне до одного».

Майже від початку вторгнення Джарилгач окупований росіянами. Відтоді місцева екосистема бореться за виживання. Росіяни використовують острів як полігон. У серпні 2023 року впродовж тижня на Джарилгачі тривала пожежа — у частині, де мешкають рідкісні тварини. Наприклад, від вогню могли постраждати червонокнижна степова гадюка й унікальна смугаста емпуза — вид богомола, який уміє прикидатися краплиною води.

Нині Джарилгачу загрожує перетворення із заповідної зони на промисловий обʼєкт і курорт. Зокрема, 2023 року росіяни дозволили рибальство, полювання, лісозаготівлю, видобуток глини, солі, нафти й природного газу, а також будівництво готелів і ресторанів на території національного парку.

До того ж окупанти зробили насип між селищем Лазурним на материковій частині й островом, щоб діставатися туди на військовій техніці. Еколог і зоолог Павло Гольдін пояснював, що така штучна перемичка загрожувала екосистемі Джарилгацької затоки. На щастя, море змило цей насип потужним штормом.

«Я б, мені здається, власноруч прибирала цей насип. Це екоцид, — обурюється Саша Шабаліна. — Дуже хочеться вірити, що природа себе відновить. Відтоді, як дізналася про окупацію Джарилгача, я мрію, щоб усі тварини повстали та знищили окупантів, як у фільмі “Джуманджі”».

Світлина заставки: Наталія Жижченко у Чорнобильській зоні. Джерело: архів «ONUKA» і «Vogue Ukraine».

Світлина останнього банера: розтин у «Тузловських лиманах». Джерело: особистий архів Антона Птушкіна.