У вересні 2024 року блогерка Олена Мандзюк розповіла в інстаграмі, що випадково збила на дорозі кота. «Це сталося швидко, дорога в чотири смуги, кіт під колесами, дивлюсь у бокове дзеркало — …ніби побіг далі… — написала Олена. — Я розвертаю авто і повертаюсь на місце, де все сталось. Бачу, що кіт зміг пройти 20 метрів і лежить, важко дихає та не рухаються задні кінцівки». Блогерка одразу відвезла потерпілого до ветеринара, за декілька днів кіт уже почав ходити. Свою історію Олена підсумувала закликом до водіїв і водійок не залишати тварин на дорогах, якщо їх збила машина. Розповідаємо, що робити, якщо ви потрапили у схожу ситуацію та як допомогти тваринам, що постраждали в дорожньо-транспортній пригоді (ДТП). 

Скільки тварин збивають на дорогах?

Точна цифра невідома. Ми відправили запит до Міністерства внутрішніх справ України, але так і не отримали відповіді. Останні дані, що є у відкритих джерелах — за перші пів року 2020-го. Тоді зареєстрували 579 випадків ДТП із тваринами. Ця цифра теж не точна, адже часто водії та водійки не повідомляють в поліцію про такі випадки. 

Ще в 1995 році данські вчені з’ясували, що майже 80% опитаних водіїв і водійок хоча б раз бачили збиту тварину на дорозі. В Україні науковець Віктор Пархоменко зазначав, що з 2000 до 2020 року кількість збитих на дорогах тварин стабільно збільшувалася з кожним роком через стрімку автомобілізацію. 

Яких тварин частіше збивають — домашніх чи диких?

До 2022 року Віктор Пархоменко зазначав, що в населених пунктах гинуло більше свійських і домашніх тварин, натомість на автомагістралях — диких. Серед диких тварин на дорогах найчастіше гинули їжаки й лисиці. Однак повномасштабне вторгнення вплинуло на кількість і місця перебування як диких, так і домашніх тварин. «Покинутих домашніх тварин стало значно більше, вони часто опиняються на трасах у пошуках їжі або людей. Пошкоджена інфраструктура унеможливлює безпечні умови руху. Ареали проживання диких тварин через війну зміщуються ближче до доріг і населених пунктів», — пояснює юристка UAnimals Аліна Сорока. 

Які причини аварій із тваринами?

Їх багато і вони комплексні: 

• відсутність огорож, дорожніх знаків, тунелів або переходів для тварин; 
• недостатня освітленість доріг; 
• поведінка водіїв і водійок — перевищення швидкості, неуважність; 
• поведінка тварин — особливо диких у період міграцій або розмноження. Наприклад, у сильну спеку деякі тварини, зокрема безхребетні, можуть прилипнути до розплавленого асфальту. А восени часто збивають птахів, які мігрують;
• відсутність системи контролю над безпритульними тваринами. Аліна Сорока пояснює, що така система має включати комплекс превентивних і реактивних заходів, які б зменшили кількість безпритульних тварин. Це стерилізація з обов’язковим обліком і маркуванням тварин (чипування або бірки), муніципальні притулки, реєстр безпритульних тварин у місті або громаді. 

Чи існує безпечна для тварин швидкість їзди на авто?

За словами Аліни Сороки, це дуже умовна межа, але якщо авто їде зі швидкістю до 30–40 кілометрів на годину, після зіткнення з ним тварина має шанс вижити (особливо якщо вона дрібна). А от від авто на швидкості 50 кілометрів на годину й більше є високий ризик смертельних травм. Тому автомагістралі, де дозволена швидкість до 130 кілометрів на годину, більш небезпечні для тварин, ніж міські дороги. Також дуже впливає тип авто і розмір тварини. 

Так сталося, що я збив чи збила тварину. Що робити?

Найперше правило — не залишайте тварину лежати на дорозі! Зупиніться, переконайтеся у власній безпеці, а після цього огляньте тварину. Якщо тварина жива, допоможіть їй, наприклад, відвезіть до ветклініки. Не беріть тварину на руки, а краще обережно перекладіть її на пальто чи куртку — так не погіршите стан, якщо у тварини щось зламане. І обов’язково повідомте про факт аварії в поліцію, зокрема якщо тварина загинула. 

А якщо я бачу, що хтось збив тварину, я можу їй якось допомогти?

Можна спробувати. Ви можете зупинити водія або водійку (якщо це безпечно), відвезти тварину в клініку чи викликати ветеринара або ветеринарку на місце події. Також бажано зафільмувати те що сталося, записати номер авто, час і місце, викликати поліцію.

За збиття тварини є кримінальна відповідальність?

В українському законодавстві немає кримінальної відповідальності саме за ДТП із твариною. Однак наїзд на тварину зазвичай спричиняє тілесні ушкодження, каліцтво чи навіть загибель. І за це вже передбачена кримінальна відповідальність за статтею 299 Кримінального кодексу України (жорстоке поводження з тваринами), пояснює Аліна Сорока. Щоправда, кримінальна відповідальність можлива лише за наявності корисливих чи хуліганських мотивів. Тобто дуже важливо довести, що тварину або умисно збили, або залишили її без допомоги. 

Чи різниться відповідальність за збиття дикої, домашньої та безпритульної тварини? 

Ні. Закон однаково захищає як свійських і домашніх тварин, так і безпритульних чи диких. За жорстоке поводження з ними людину можуть покарати Обмеження волі від одного року застосовують за насильницькі дії стосовно тварини або заклики до таких дій. Позбавлення волі до 8 років застосовують за ті самі дії, але зроблені з особливою жорстокістю або в групі людей.обмеженням волі від 1 до 3 років або позбавленням волі від 2 до 8 років.

Якщо ви можете підтвердити право власності на тварину, яку хтось збив, варто це зробити. Лише в такому разі вас визнають потерпілим чи потерпілою у кримінальному провадженні, а відтак ви зможете претендувати на відшкодування завданої вам матеріальної та моральної шкоди.

Чи можна домогтися покарання для людини, яка збила тварину? 

Можна. Для цього потрібні: 

• докази умисності або грубої необережності;
• фіксація події поліцією;
• медичні / ветеринарні висновки;
• свідки аварії. 

«Випадки [коли людину покарали за те, що вона збила тварину] є, але вони поодинокі та переважно стосуються домашніх тварин, у яких є власник чи власниця, — каже Аліна Сорока. — А от якщо тварина безпритульна, до покарання майже ніколи не доходить». 

Що треба, щоб зменшити кількість таких ДТП?

Цей підхід також має бути комплексним. 

1. Власна відповідальність. Це найперше і найпростіше, що можна контролювати. Тобто не перевищувати швидкісний режим, особливо в населених пунктах і біля лісів. У місті не відпускати тварину на самовигул або без повідця. Також варто використовувати нашийники зі світловідбивними елементами для домашніх тварин. Це особливо актуально в умовах блекауту, коли водії часто можуть просто не побачити тварину на дорозі. 
2. Стан доріг. Треба встановлювати дорожні знаки «Обережно, тварини», облаштовувати підземні або надземні переходи для диких тварин. Будь-який громадянин може звернутися до місцевої влади з подібним проханням. 
3. Законодавство. В першу чергу, каже Аліна Сорока, треба створити єдиний реєстр ДТП з тваринами — це допоможе виявити небезпечні ділянки доріг. Друге — встановити чітку відповідальність за залишення тварини без допомоги. «Хоча відповідальність за жорстоке поводження з тваринами існує, її складно застосовувати без явного наміру або серйозних наслідків», — пояснює юристка. Третє — робити місцеві програми для безпеки диких і безпритульних тварин. Наприклад, встановлювати екодуки для тварин, навчати поліцію реагувати на ДТП із тваринами, проводити інформаційні кампанії для водіїв і водійок про те, що робити у разі наїзду на тварину. Це, каже Аліна Сорока, допоможе створити безпечне середовище не тільки тварин, але і для людей.

Світлина: © Niklas Emmoth via Canva.com 

До складу журі Всеукраїнської зоозахисної премії цьогоріч увійшли кілька міжнародних експертів, зокрема колишній детектив і фахівець із розслідування злочинів проти тварин Марк Ренделл із Великої Британії.

Понад 30 років Марк Ренделл працював у поліції Сассекса. Почавши як патрульний, з часом він став спеціалістом із розвідки й таємних операцій. Аби зібрати докази, Маркові доводилося тісно спілкуватися з небезпечними порушниками законів, і самому прикидаючись злочинцем. Під прикриттям він допомагав розкривати справи, пов’язані з організованою злочинністю — вбивства, торгівлю людьми, зброєю та наркотиками. Та був тип криміналу, на який поліція за часів роботи Марка серйозно не реагувала, — злочини проти тварин. Вийшовши на пенсію, Марк Ренделл взявся розслідувати саме їх. 

Марк очолив організацію «Hidden in Sight», що протидіє жорстокому поводженню з тваринами. Разом з чинними поліцейськими, медіа та захисниками тварин Марк продовжив таємні операції. То чи є сенс витрачати ресурси на злочини проти тварин, коли й людських проблем у поліцейських вистачає? Про це й не тільки говоримо з Марком Ренделлом. 

«Не можу пройти повз тварину й не заговорити з нею» 

— Переді мною фото 5-річного Марка Ренделла. Хто це з вами поруч?

— Це фото зробила одна з моїх сестер. Маленький пес поруч зі мною — це такса на ім’я Джо. Він був у мене, коли мені було 5. Він був одним із моїх найкращих друзів. Ми разом робили всіляку шкоду і які-завгодно витівки. У кого є такси, ті знають, що вони не зважди чемно поводяться. Ми були спільниками у «злочинах». Одного разу я вирішив, що він матиме кращий вигляд зі смужками. І він мені дозволив намалювати на ньому смужки борошном. Ми копали дірки в саду моєї мами. Ми все робили разом. 

— Зараз маєте тварин удома? 

— У мене є діти, тож ми з дружиною піклуємося про їхніх тварин. Зараз біля мене десь є двоє врятованих собак: Бонні з Боснії та Татьяна з Румунії. Їх врятувала моя дочка. Бонні дуже розумна, вона все обмірковує, а Татьяна просто шалена. Бонні, мабуть, спить десь на ліжку, бо вона ж принцеса, а інша собака десь у саду. Вони дуже різні.

— Ви відчуваєте якийсь особливий зв’язок із тваринами? 

— Авжеж. Я радію, коли мене оточують тварини, я з ними розмовляю. Ми добре ладнаємо. Сподіваюся, що це взаємне відчуття.

Якщо я зустрічаю кота, не можу його проігнорувати. Якщо бачу собаку чи коня, то я обов’язково підійду й трохи з ними побуду. Не можу пройти повз тварину й не побалакати з нею. 

— Чому ви почали розслідувати та вивчати злочини проти тварин? 

— Коли я пішов на пенсію з поліції, вирішив попрацювати в цій царині, бо люблю тварин і хочу їм допомагати. 

Поліція має захищати вразливих людей, сприяти тому, щоб громади були в безпеці. 

Коли я почав прискіпливіше вивчати людей, які проявляли жорстокість до тварин, я зрозумів, що ті самі люди залучені в публічні злочини. У них була та сама «доріжка» до скоєння злочину, та ж мотивація, що в інших злочинців. Я все думав, чому ми [в поліції] інакше ставилися до злочинів проти тварин, ніж до злочинів проти людей? Адже в них задіяні ті самі злочинці! 

Це не була кардинальна зміна робочої сфери. Я просто перейшов від служби в поліції до того, щоб пояснювати іншим офіцерам, що тварини — частина громади. Тому, коли ти відповідаєш за безпеку громади, або сім’ї, або ще якоїсь групи, ти маєш дбати про кожного і кожну. Зокрема і про тварин. Я знав: захищаючи тварин, я захищаю і людей.

Як пов’язане насильство над тваринами та насильство над людьми 

— Ви стверджуєте, що кривдники тварин можуть кривдити й людей. Поясніть, як це пов’язано. 

— Злочинці переважно ледачі, вони шукають найпростіших шляхів скоїти злочин. Вони не хочуть надто сильно ризикувати. А це часто призводить до злочинів проти тварин. 

Аб’юзери, які завдають шкоди людям, зазвичай обирають жертвою найслабшу чи найслабшого в групі: це може бути жінка або дитина, або й тварина. 

Скривдивши тварину, вони так показують іншим людям свою владу й контроль. Або це погроза: вони дають зрозуміти, що можуть заподіяти щось схоже й людині. 

Наприклад, злочинець убиває тварину, аби показати комусь: ось як я можу розгніватись, якщо ти не зробиш, як я кажу. Часто це відбувається, якщо хтось хоче здійснити сексуальне насильство, особливо над жінками чи дітьми. 

Також буває, що тварина — це важіль впливу. Кривдник каже: «Якщо ти не зробиш так, як я хочу, я завдам шкоди твоїй тварині». Так можуть чинити з дитиною чи старшою людиною: ви ж знаєте, часом тварини — це єдині друзі для старших людей. Аб’юзери розуміють, як психологічно вплинути на своїх жертв і які взаємини у нас із домашніми тваринами. Або це може бути частиною домашнього насильства в традиційному сенсі між чоловіком і дружиною. Це відбувається досить часто в кожній країні — як у Великій Британії, так і в Україні. 

Існує зв’язок між тим, щоб завдавати шкоди тваринам, і тим, щоб шкодити людям. Це не обов’язково означає, що вони спочатку кривдять тварин, а потім переходять до людей. Вони можуть спочатку завдавати шкоди людям, а потім тваринам. Або робити це одночасно. Якщо розуміти, як діють злочинці та кривдники, можна запобігти їхнім злочинам ще на початковому етапі.

Розслідуючи вбивство людини, треба звернути увагу на тих підозрюваних, хто в минулому кривдив тварин. Також, якщо поліцейський отримує повідомлення про злочин проти тварини, його треба розглянути серйозно. Якщо ви бачите когось, хто завдавав шкоди тваринам, особливо в юності, це має вас стривожити. Є ймовірність, що така людина може завдати шкоди й людям. Краще запобігти вбивству, ніж його розслідувати. Це краще не тільки для самої жертви чи її близьких. У ширшому сенсі більше грошей та інших ресурсів витрачають на розслідування, ніж на те, щоб попередити злочин. 

— Мені запам’ятався випадок, який у 2024 році розглядав суд: підліток жорстоко вбив птаха на очах у друзів. За рішенням суду, відтоді його мала б доглядати мати, під опікою якої хлопець був і доти. На вашу думку, чи достатньо такого присуду, щоб запобігти злочинам у майбутньому? Що взагалі можна робити в таких випадках?

— Посадити когось за ґрати — це лише один аспект правосуддя. Як на мене, важливо також, щоб різні фахівці та фахівчині могли стежити за людиною, в якій помітили загрозу для громади.

Можливо, в того хлопця щось сталося чи були проблеми в його освіті. Але якщо людина кривдить багатьох тварин чи робить це в жахливий спосіб, за нею треба стежити. Потрібна система та фахівці й фахівчині, наприклад, психологи і психологині. Це попередить злочини. Важливо розуміти кримінальну психологію і те, що за чим слідує.

— Окрім випадку із собачими боями, які ще розслідування ви робили для медіа?

— Ми з колегами зняли фільм про полювання на фазанів. Хоча ці птахи не живуть у Британії, полювання на них тут вважають чимось на кшталт традиційного спорту. Фазанів спеціально вирощують на фермах в інших країнах Європи. Життя фазанів, принаймні на час створення фільму, починалося в жахливих умовах. Потім їх переправляли поромами через Ла-Манш і випускали на мисливських угіддях Британії, де їх із легкістю стріляли мисливці — не для їжі, а для розваги. Так убивали близько 35 мільйонів фазанів за один мисливський сезон.

Я працював у Лізі проти жорстоких видів спорту. Ми з колегами хотіли показати людям, що відбувається, і тому в 2015 році зняли документальний фільм про життя цих фазанів. Він став частиною кампанії проти полювання на птахів, яка триває й досі.

Компанії-перевізники, які володіли поромами, через тиск громадської думки того ж 2015 року Пізніше французькі фермери судилися проти поромних операторів. На їхню думку, їх дискримінували, відмовляючись перевозити їхні товари. Перевізники відстояли своє рішення в судах. Однак птахів все ще перевозять через тунель під Ла-Маншем. Кампанія проти відстрілу фазанів триває. перестали перевозити фазанів. Ймовірно, вони погодилися на це, бо опиратися громадській думці було б фінансово невигідно.

У «Hidden in Sight» ми розслідували, як мавп тримають удома. Робили це разом із зоозахисними організаціями Born Free Foundation та «Four Paws». Наші фото та інформацію зоозахисники брали у звіти, ці фото потрапили в медіа, їх показували у британському парламенті. Зрештою торік у березні в країні заборонили тримати мавп удома. Щоправда, всі передбачені заходи (ліцензування власників) наберуть чинності у 2026 році. 

Іноді так само важливо показати яскраву історію в медіа, як і піти з певним випадком до суду.

«Щоб оберігати громаду, зважайте на злочини проти тварин» 

— Чи є у вас дані про те, скільки щороку реєструють випадків жорстокого поводження з тваринами у Британії? 

— На це питання важко відповісти, бо кількість повідомлень про жорстокість значно відрізняється від числа судових переслідувань, а дані не завжди є достовірними. У 2021 році було 400 судових справ. За перші 6 місяців 2024 року зафіксували 44 800 повідомлень про жорстокість до тварин, але не всі з них можуть бути злочинами.

— Чи хтось отримує реальні строки у в’язниці? 

— Так, є чимало злочинців, які за жорстоке поводження з тваринами отримали реальні терміни за ґратами. Перший п’ятирічний тюремний строк присудили торік організаторам собачих боїв.

— На вашу думку, наскільки активно розслідують злочини проти тварин у різних країнах? 

— У Великій Британії є благодійні організації, які борються зі злочинами проти тварин, але зацікавити поліцію цією проблемою складно. У більшості країн ситуація схожа. Я не думаю, що котрась із них справді досягла успіху в цьому питанні. 

Проте дедалі більше людей у прокуратурі, політиці та поліції починають розуміти, що серйозне ставлення до злочинів проти тварин — необхідність. З 2016 року Федеральне бюро розслідувань США визнає жорстоке поводження з тваринами одним із правопорушень, які треба реєструвати в національній базі даних. Деякі країни також починають усвідомлювати важливість цього питання: у Франції проходять спеціальні тренінги для поліцейських, я сам треную в Греції, а на Різдво проводив навчання в Косові.

Поступово щораз більше правоохоронців розуміють, що жорстокість до тварин рідко буває ізольованим злочином: у більшості випадків кривдники і кривдниці тварин роблять не тільки це. Зазвичай вони вчиняють й інші злочини. Поліцейські дедалі більше усвідомлюють, що всі види злочинів треба розслідувати прискіпливо. Якщо ви працюєте в поліції і справді хочете захистити громаду, мусите зважати на злочини проти тварин. Не можна їх ігнорувати. 

«Продам хом’яків диких європейських». Таке оголошення я залишила на olx. Обіцяла здорових і активних самця й самицю. Хом’як європейський — тварина з Червоної книги, тому просила мінімум по 800 гривень «за штуку». Пів дня оголошення чекало на модерацію, а ввечері його відхилили. Цей товар був у переліку заборонених до публікації.

Проте згодом я зробила спробу номер два і не вписала повну наукову назву виду, проте детально описала моїх червонокнижних «улюбленців». І от — оголошення прийняли.

У мене не було жодного хом’яка, а диких хом’яків я взагалі ніколи не бачила. А якби був, мені легко вдалося б порушити норми права. Так, українське законодавство забороняє торгувати червонокнижними тваринами й рослинами. Попри це, такий продаж донедавна відкрито процвітав на одному з найпопулярніших сайтів оголошень.

Рись на olx

7 вересня 2023 року біля торгового центру в Обухівському районі під Києвом припаркувалися два авто. З одного вийшла модно вдягнена пані та ще одна жінка з блокнотом. З іншої машини випірнув чолов’яга з переноскою для котів.

— Ви документи на тварину привезли? — спитала пані з блокнотом. 

— Треба документи — зробимо! Потримайте в руках, не бійтеся!Нужны документы? Сделаем! Подержите в руках, не бойтесь!

Чоловік витяг з переноски невеличку рись і вручив модно вбраній жінці. Авжеж, нехай потримає, щоб остаточно пройнятися почуттями й врешті-решт купити рись! Вона цілих два тижні думає! Заможна молода матуся відгукнулася на оголошення з olx, у якому він пропонував рись. Річ у тім, що донька покупчині подивилася «Мавку» й просто закохалася в персонажа на ім’я Квусь, схожого на рисеня. Дівчинці кортіло мати рисеня вдома. За живу тварину чолов’яга просив 3 800 доларів.

Щойно матуся взяла рисеня, з’явилася поліція. Тварину вилучили силою. Жінку в модному вбранні звали Марина Іванюсько, вона юристка зоозахисної організації URSA. Роль помічниці з блокнотом зіграла співзасновниця URSA Ярослава Коба, яка й вигадала легенду для прикриття.

«Ми запитували, чи вона не кусається, чим годувати, чи стерилізувати, скільки їй місця треба. Нам розписували в повідомленнях, що це ледь не найпростіша в утриманні тварина, яка не страждає від того, що живе в будинку і їсть котячий корм», — згадує Ярослава.

Чоловік писав, що зводить дорослу рись із самцем раз на рік і розпродує приплід. Молода вилучена рись мала недостатню вагу й багато хвороб. 

«Поїхати до них і довести, що там розводять тварин, не вийшло. Вони ж своє місце не розкривають, — говорить Ярослава. — За місцем реєстрації того чоловіка рисей немає. Для того, щоб простежити за ним і обшукати місце, потрібен ордер на обшук, але в Україні це адміністративне правопорушення і ордер в таких випадках не роблять». Тож продавець відбувся штрафом.

Кошеня рисі назвали Урсою. Зараз Урса на реабілітації в Центрі порятунку диких тварин на Київщині. Їй шукають притулок за кордоном, щоб вона могла жити принаймні в напіввільних умовах, розповіла Ярослава Коба. 

«Коли вилучили цю рись, у мене обривався телефон, — пригадує юристка Ніна Арзамасцева, яка робить юридичний супровід під час перетину кордону з тваринами. — Дзвонили якісь незрозумілі люди, питали, чи можуть вони повернути вилучену рись собі. Я почала їм ставити питання. Врешті сказала: забудьте».

Не тільки великі

Закон забороняє продавати й купувати не лише ведмедя чи велику кішку, а й навіть найдрібнішу тварину з Червоної книги. Тому я й вирішила почати свій експеримент з хом’яка.

Щоправда, дикий червонокнижний хом’як не такий уже й малий — до пів кіло. І дуже любить понадкушувати все, що є на городі. Тому люди зазвичай прагнуть позбутися такого постояльця.

У Центрі порятунку хом’яків цих тварин просять не вбивати, а повідомляти про них зоологам. Тоді фахівці відловлюють хом’яка на ділянці й відселяють у природу. Керівникові центру Михайлові Русіну не раз давали поради: мовляв, платіть людям за хом’яків, тоді власники городів охочіше їх віддаватимуть. Порадники навіть не розуміли абсурдності цієї пропозиції. Та й це ще не все. «У нас був кейс, коли якісь невідомі хотіли скуповувати хом’яків по дві тисячі гривень хтозна навіщо, — говорить Михайло. — Ми відмовили, й історія не мала продовження. А може, вони десь таки знайшли браконьєрів, які їм постачають тварин. Ми цього не знаємо».

Чи не найбільш популярними героями оголошень на olx серед червонокнижних ставали куницеві — тхори й перегузні. А може, про них просто найбільше відомо, адже зоологи Центру реабілітації та допомоги куницевим в Україні пильно моніторили сайти з продажу протягом останніх років. Якщо бачили оголошення про продаж рідкісної тварини, зв’язувалися з продавцями й вели наполегливі перемовини. Випадки закінчувалися по-різному: іноді тварин у доброму здоров’ї вдавалося повернути у природу, іноді кейс закінчувався смертю тварини. Як оцей.

У 2020-му на Донеччині люди подали оголошення, що продають домашнього тхора, якого знайшли на вулиці. Оголошення потрапило на очі фахівцям. На фото був не тхір, а рідкісна степова перегузня. Працівники Центру допомоги куницевим почали перемовини. Спершу попросили випустити перегузню в місце, де взяли, якщо вона здорова. Ті відмовилися, мовляв, тварина кульгає. Та врешті згодилися віддати перегузню волонтеру. Директорка Центру Віка Мойсєєва розповідає: «Передаючи перегузню, ці люди вимагали у волонтера “премію” за “порятунок рідкісної тварини”. Волонтер одразу пішов до ветеринара: жодних проблем з лапами у перегузні не було, зате виявили рану на голові. На фото, зроблених одразу після того, як перегузню зловили, травми не видно. Це пошкодження — наслідок утримання дикої тварини в просторі, що не підходить для цього виду. Намагаючись вибратися з клітки, перегузня розбила собі чоло. Тварина не вижила в ході реабілітації».

У 2022 році у приватного власника на Львівщині опинився степовий тхір. Той чоловік теж подав оголошення, що продасть його. Після розмови із зоологами продавець погодився випустити тварину, але не так сталося, як гадалося. Виявилося, що тхір після кількох місяців у клітці мав зіпсоване здоров’я. Усі чотири ікла — основні інструменти тхорів для виживання — були зламані.

«Вірогідно, він сам зламав собі зуби об прути клітки, намагаючись вибратись. Згодом проявилися ознаки епілепсії, тож малюк залишився жити в неволі», — каже Вікторія.

Деяких тварин таки повернули у природу. Пощастило шістьом лісовим тхорам, яких у 2021 році продавали за оголошенням на Дніпропетровщині. Люди передали тварин майже без опору. Щоправда, тхорів спочатку було семеро — тварини ослабли, й один малюк все ж помер. Проте решта шестеро успішно пройшли реабілітацію і повернулися до лісу.

Показовий випадок стався на Волині у 2024-му. «Ми познайомилися з чоловіком, у якого опинилося п’ятеро лісових тхориків. Він залюбки передав їх на реабілітацію. Наскільки ми знали, тварин зловив браконьєр і намагався продати через знайомих. Тхорів ми повернули у природу. Згодом із нами знову зв’язався той чоловік: питав, чи варто купувати в браконьєра ще й дорослого тхора. Тоді ми попросили надати відомості про браконьєра». Проте цього вже не сталося.

Купити дику тварину — такий же злочин, як і продати. Адже поки є попит, буде й пропозиція.

Чи є легальний спосіб купити червонокнижну тварину?

Добувати для продажу об’єкти Червоної книги (наприклад, ловити тварин у лісі) прямо забороняє стаття 19 закону «Про Червону книгу України».

Кодекс про адміністративні правопорушення також фактично встановлює заборону на продаж червонокнижних тварин. Однак людина без юридичної освіти може таку заборону й не розпізнати: йдеться про «порушення порядку придбання чи збуту об’єктів тваринного світу» (стаття 88-1). Самого такого документа («порядку») не існує. Хоча норми продажу тварин, звісно, є — вони розкидані по різних документах. У нашому випадку це закон «Про Червону книгу» та деякі міжнародні норми. Людині, яка продала чи придбала червонокнижну тварину, загрожує штраф від 1 700 до 3 655 гривень та конфіскація самої тварини. 

Всередині країни продаж і купівля будь-яких червонокнижних видів заборонені. Проте іноді таку тварину купують за кордоном і завозять до України. 

Перелік усіх тварин світу, яким загрожує чи може загрожувати вимирання, зветься Червоний список Міжнародного союзу охорони природи (IUCN Red List).

Торгівлю рідкісними тваринами у світі регулює угода, відома як CITES — Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Ця угода має три додатки зі списками видів. Залежно від статусу тварини торгівля може бути контрольована або й повністю заборонена. У Додатку I зібрали всі види, що перебувають під загрозою зникнення. Торгівля тваринами цих видів заборонена. Проте її можуть допускати у виняткових обставинах і для некомерційних цілей.

Щоб перевезти дику тварину через кордон, потрібно оформити дозвіл CITES. Якщо його нема, тварину — в найкращому варіанті подій — конфіскують на кордоні.

У деяких країнах Європейського Союзу рідкісних тварин можна розводити та продавати легально. У такому разі придбати тварину може й громадянин чи громадянка України, оформивши дозвіл CITES. Вже в Україні тварину треба зареєструвати в Державній екологічній інспекції. У практиці юристки Ніни Арзамасцевої до України так ввозили хижих птахів — балабанів і сапсанів. 

В Україні також працюють заводчики, які легально розводять екзотичних тварин — ті не є частиною української фауни й не входять до Червоної книги України, однак можуть перебувати під охороною міжнародного права. Водночас процвітає і чорний ринок торгівлі цими видами. 

Перекупники продають тварин із нелегальних розплідників, де ті народжуються й живуть у геть невідповідних умовах, пояснює юристка. «До мене потрапила інформація про кошеня пантери, яке померло, — наводить приклад Ніна Арзамасцева. — Його утримували в цих бариг у таких умовах, що воно не змогло набрати нормальної ваги. Його придбали, й кошеня померло в покупця. Ці чорні заводчики створили громадську організацію, яка видає документи абсолютно на будь-яку тварину. Перекупники посилають своїх клієнтів до цієї громадської організації, і та видає всі папери: реєстраційні свідоцтва, різноманітні сертифікати походження тварини. Проте насправді вони ніяк не стосуються її справжнього походження. Так сталося і з цим кошеням».

Приблизно до минулого року olx мерехтів оголошеннями про продаж червонокнижних, каже Ніна. Тепер там більше пильнують заборонені товари, проте нелегальний ринок досі активний: «Все одно створюють телеграм-канали з продажу, закриті чати, навіть щодо червонокнижних тварин. Все перейшло в тінь».

Головна світлина: Фонд «Центр реабілітації та допомоги куницевим в Україні»

5 березня 2024 року, близько п’ятої вечора. Містечко Бердичів на Житомирщині. Мешканка вийшла на балкон і побачила таку сцену: надворі чоловік розкидав м’ясо, а жінка поруч почала з ним сваритися. Вона кричала, що чоловік розкидає отруту для безпритульних собак і намагалася вирвати в нього з рук м’ясо. Тоді облишила ці спроби й набрала 102. Поліція на виклик не приїхала. Тим часом у Бердичеві отруювача собак вже шукали, принаймні кримінальне провадження у цій справі вже було. Про випадок на вулиці дізналися слідчі й опитали свідків. Пані, яка бачила все з балкона, докладно описала події. Однак жінка, яка набирала 102, раптом усе «забула».

Далі розповідаємо, як розслідують цю та інші справи. Але спершу — дрібка зоозахисної теорії.

«Адміністративка» чи «кримінал»

Перш за все поліція має кваліфікувати злочин — вирішити, адміністративне це правопорушення чи кримінальне. Як їх розрізнити?

Якщо після того, як із твариною жорстоко повелися, вона залишилася живою й не отримала травм, йдеться про адміністративну відповідальність (за статтею 89 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Кримінальна відповідальність настає тоді, коли тварина загинула або отримала тілесні ушкодження (стаття 299 Кримінального Кодексу).

За які саме дії карають за українським законодавством, зоозахисники разом із Національною поліцією детально описали в посібнику «Як захистити тварин від жорстокого поводження».  

Убивати, труїти тварин, бити так, щоб тварина отримала травми, залишати напризволяще — усе це тягне за собою кримінальну  відповідальність. Коли ви знаєте чи підозрюєте щось із цього, викликайте на місце злочину патрульну поліцію. 

Якщо диспетчер вирішує не скеровувати до вас патрульних, перенабирайте доти, доки поліція не вирушить на місце, радять зоозахисники. Адже чергує зазвичай не один диспетчер. Потім треба наполягати, щоб туди ж викликали слідчо-оперативну групу. Вона має зібрати докази на місці злочину й опитати свідків.

Президентка Асоціації зоозахисних організацій України Марина Суркова радить писати в соцмережі та знімати на камеру сам злочин і приїзд поліції. Публічність не дасть знехтувати справою.

До заяви в поліцію можна додати фото, відео й контакти свідків.

Опісля справу вносять до Єдиного реєстру досудових розслідувань й починається слідство. Тривати воно може кілька років. І все ж не факт, що справу передадуть до суду: частину проваджень закривають або тому, що підозрюваний хворий на тяжку хворобу, або його не вдається знайти. Підставою можуть бути й різні перешкоди для слідства, пов’язані з воєнним станом (статті 280, 284, 615 Кримінального процесуального кодексу).

Що говорить статистика

У чат-бот UAnimals по юридичну допомогу звертаються приблизно 50 людей щомісяця. «Найчастіше повідомляють про неналежне утримання тварин: вони або занедбані, або хворі, живуть то в машині, то в гаражі», — розповідає юристка організації Аліна Сорока. 

А загалом по країні статистика з різних джерел різниться. Дані про кількість кримінальних справ збирають у звітах Офісу Генерального прокурора. Тут за 2023 рік зареєстрували 393 кримінальні правопорушення щодо жорстокого поводження з тваринами. До суду з обвинувальним актом направили 53 з них. А от у 2024 році станом на кінець жовтня вже зареєстрували 304 такі справи, з яких 36 направили до суду. 

Як кількість зареєстрованих злочинів, так і рівень судимості зростає, кажуть в Асоціації зоозахисних організацій України. Можливо, тому, що про злочини почали більше говорити, а після змін до 299 статті Кримінального кодексу їх стало легше фіксувати. У 2017-му поняття «жорстоке поводження» в законі розкрили: це дії, після яких тварина зазнала каліцтва чи загинула, а також нацьковування й заклики до таких дій. У 2021-му до цього переліку додали створення чи збут продукції, що пропагує чи показує жорстокість до тварин, а також задоволення статевої пристрасті через насильство над твариною.  

«7 місяців оббивала пороги різних установ» 

В Опендатаботі на 25 листопада 2024 року є 222 документи, пов’язані з жорстоким поводженням із тваринами. Кримінальних справ стосується 88 з них, а з цього числа є 30 вироків суду. Майже в усіх випадках порушники отримали умовне покарання або мали сплатити штраф.

На Закарпатті чоловік пояснив суду, що одного дня «побачив безпритульну собаку, яка неодноразово поїдала курей з його подвір’я. Та в той день… вказана собака також згризла його курей… Тоді він пішов у будинок, взяв мисливську рушницю та здійснив один постріл у цю собаку».

На Харківщині чоловік образився на собаку через качок. Не знайшовши у дворі каченят, він пішов на їх пошуки з вилами. Цей чоловік вирішив, що птахів міг поїсти сусідський пес, і встромив у нього вила. Тварину довелося згодом евтаназувати.

В обох випадках винуватці визнали провину й отримали умовні терміни. Як і жінка з Києва, яка напідпитку жбурнула кота з вікна, чи чоловік із Житомирщини, що застрелив безхатнього собаку з рушниці.

В одному випадку винуватцю присудили громадські роботи. На Полтавщині чоловік їхав на мотоциклі і тяг за собою собаку на ланцюгу. Тварина опиралася і отримала травми. Злочинця зобов’язали провести 200 годин на громадських роботах.   

Ще одне рішення, яке вирізняється, — передати сина під нагляд матері. Він, власне, під її опікою і був. У Чернігові дев’ятикласник перед цілою компанією друзів убив голуба. Суд постановив «звільнити неповнолітнього … від покарання … із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру у виді передачі … під нагляд матері до досягнення повноліття».

Тільки в одному випадку підсудному призначили термін за ґратами, проте тут ідеться не тільки про тварин. У 2023 році на Дніпропетровщині чоловік напідпитку прийшов до знайомих, розмахуючи ножем, вкрав телефон, а надворі тим же ножем вдарив собаку. Чоловікові присудили 8 років ув’язнення за обидва злочини — розбій і жорстокість до тварини.

Волонтерка UAnimals Вікторія Овсяннікова з Харківщини також розповіла про випадок покарання кривдника тварини. Щоправда, там активісти заявляли про кримінальне правопорушення, а відповідального покарали за адміністративне. 

«Чоловік завів цуценя й посадив на ланцюг. Через деякий час воно померло від холоду, — розповідає жінка. — Я 7 місяців оббивала пороги різних установ, щоб винного покарали». Власникові присудили штраф за неналежне утримання тварини, хоча та померла.

Та одну з найгучніших справ, у якій важко все списати на адміністративку, зараз розслідують на Буковині.

«Злочинці просто приїхали під наші ворота»

«Це сталося посеред дня. Страшно навіть говорити. Сусіди приїхали додому, побачили закривавлених собак. Для дітей ще з однієї сім’ї це була травма: вони з однією із собак щодня гуляли, а тут побачили її закривавленою. Сусіди поклали собак в авто, привезли в клініку, але тварини померли», — згадує Анна Будей із Чернівців події 28 вересня цього року.

Коли Анна із сім’єю поселилися в селі Чагор, там вже жили кілька собак. Разом із сусідами тварин стерилізували і зробили їм будки. Серед собак були й ці двоє: 12-річна Топочка, якою опікувалася сім’я лікарів, і руда Аліса. Аліса вміла давати лапу і гралася з дітьми.

Мешканці вулиці, де все сталося, припустили, що собак збила машина. Почали переглядати відео з камер на будинках, проте такого моменту так і не побачили. Люди сушили голову над тим, як же могли загинути собаки. Невже в них вистрелили з машини з вогнепальної зброї?

У клініці підтвердили цей здогад: рентген виявив 10 куль у тілі однієї собаки і три — в тілі другої. Анна звернулася в поліцію. 

«Ми все робимо, щоб собаки не множилися, були нагодовані, — каже вона. — А тут злочинці просто приїхали під наші ворота. Люди кажуть: а може, собаки когось кусали? Ні, вони були дуже дружні».

У цьому випадку кримінальне провадження відкрили одразу ж. Анну визнали потерпілою, хоча довелося докласти багато зусиль. «Це був жах: забирати померлих собак із клініки, найняти транспорт. Треба був супроводжувальний лист із ветклініки, де вони померли. Якби ми просто знайшли собак на вулиці, якби не розголос, може, ніхто б і не звернув на цей випадок уваги».

Наприкінці листопада Анна ознайомилася з результатами справи. «Слідчий справді багато зробив, але все не так просто… Сподіваюся, ми разом із зоозахисними організаціями доб’ємося, щоб закони працювали».

У Бердичеві тим часом «тихо», каже волонтерка Юлія. Активісти знову пробували купити токсичний для собак препарат без рецепта — нарешті невдало. Проте й злочинець, ким би він не був, зараз на свободі й поки що навіть штрафу не сплатив.  

«Це був би чудовий прецедент, якби людину притягнули до відповідальності, — говорить Юлія Поліщук. — Якби дали умовний термін чи штраф, це було б гарним приводом для інших містян подумати, перш ніж іти на кримінальний злочин».   

Захистити тварину чи пройти повз? Здавалося б, вибір очевидний. Але іноді нам банально бракує знань, як діяти, і ми сподіваємося на інших. Ставайте тими обізнаними «іншими» з нашим тестом. В його основі — реальні кейси й коментарі юристок UAnimals про жорстоке поводження з тваринами.

Розповідаємо про те, як врятувати тварин від жорстокого ставлення власників, на прикладі історії Олега Пасюка з Волині. Впродовж трьох років цей чоловік мучить тварин: морить голодом, тримає в зачиненому домі або на короткій мотузці на подвір’ї.

Про події в будинку Олега Пасюка розповіла волонтерка Оксана, яка вже декілька років підгодовує його тварин, аби вони не їли одна одну й не нападали на перехожих. Законодавчі нюанси процедури вилучення тварин у недбалих господарів пояснила Ярина Люта — керівниця юридичного відділу UAnimals.

Що робити, якщо людина мучить тварин

Волонтерка Оксана дізналася про Олега Пасюка, коли три роки тому розшукувала власного пса, який втік із дому. Тоді їй порадили поїхати в сусіднє село, де чоловік збирає собак із вулиці та тримає їх зачиненими вдома.

«Сморід стояв такий, що виїдало очі, а за десять хвилин можна було втратити свідомість», — розповіла Оксана.

Всередині занедбаного будинку жінка знайшла близько 35 собак, які жили серед неприбраних екскрементів і недоїдків. Відтоді волонтерка намагається годувати тварин, яких тримає чоловік, а також шукає для них нове затишне місце.

У таких випадках юристка Ярина Люта радить: «Повідомте про знущання над тваринами представникам зоозахисних організацій, волонтерам, службам органів місцевого самоврядування, оскільки саме вони зацікавлені у створенні безпечного середовища в селі».

Якщо ви побачили жорстоке поводження з тваринами, зафіксуйте це на фото чи відео і за можливості якнайшвидше зупиніть знущання. Згода на зйомку злочину не потрібна — ви маєте право знімати подію, яку бачите на власні очі.

Однак зауважте: запис телефонної розмови або інший аудіозапис у поліції та суді доказом не вважають.

Якщо інші люди теж бачили цю ситуацію, обов’язково потрібно заручитись їхньою підтримкою, взяти контакти та в майбутньому долучити їхні свідчення до справи. Доказами також будуть висновки ветеринарних лікарів про стан здоров’я тварини або ж протоколи розтину, якщо тварина загинула.

По допомогу в оформленні заяви та інших документів можна звернутись до зоозахисних організацій, як-от UAnimals. Але варто зважати, що активісти — це звичайні люди, які мають такі самі права та громадянські обов’язки, як і будь-яка інша людина. Зупинити злочин і заявити до поліції — обов’язок кожної та кожного, хто бачить правопорушення. 

«Щодня люди звертаються до нас із проханням щось зробити, наприклад, з чоловіком, який б’є собак. Я їм даю готовий матеріал, зразок заяви — тільки запишіть дані й занесіть у відділок поліції у своєму регіоні України, бо ми фізично там не знаходимось. А вони не йдуть і очікують, що це будемо робити ми. Якщо ви свідок правопорушення, реагуйте», — говорить Ярина Люта.

Є два способи, як повідомити про цей випадок поліцію: написати заяву або викликати на місце події. У першому випадку правоохоронні органи мають «нагрянути» до підозрюваних неочікувано та зробити перевірку, у другому — негайно приїхати, щоб скласти протокол і зафіксувати злочин, який побачили на власні очі. Такі повноваження мають і патрульні, і дільничний інспектор.

Якщо поліція не фіксує злочин, ви маєте право зняти на відео їхню відмову. Запишіть контактні дані поліцейських, з якими спілкувались, а також зміст і результати ваших обговорень.

Якщо ви вирішили писати заяву, а не викликати на місце подій, варто зробити копію документів, фотографій і самої заяви та вимагати документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію (талон) або позначку на копії заяви (вхідний номер і дату реєстрації).

Оксана, за її словами, неодноразово викликала поліцію до Олега Пасюка, щоб засвідчити факт жорстокого поводження з тваринами, однак щоразу стикалася з небажанням органів влади вирішувати проблему, а іноді навіть зі звинуваченнями на свою адресу.

«Жінку покусали. Мені із сільради дзвонив староста, мовляв, я годувала [тварин] й випустила їх. Але ж у Пасюка 5-7 постійно десь бігають, бо він не може їх спіймати. Однак староста мені почав погрожувати, що я буду нести відповідальність за жінку, яка опинилась у лікарні через покусані ноги і руки», — розповідає волонтерка.

Як має діяти поліція на місці злочину

Навіть попри небажання господарів, поліція має право увійти на територію, де є ознаки порушення, наприклад, коли з-за дверей чутно крики від знущання над твариною. Якщо поліцейські знайдуть тварину вже мертвою, мають викликати слідчо-оперативну групу, яка забере її на експертизу та збере докази вбивства.

Якщо тварина має ознаки побиття, також наполягайте на виклику слідчо-оперативної групи, огляді тварини та житла згідно зі статтею 237 Кримінального процесуального кодексу України.

Однак поліція проігнорувала те, що тварини помирали «під опікою» Олега Пасюка. Оксана поділилася з UAnimals декількома відео з будинку Олега, де є мертві тварини. І навіть за таких доказів поліція бездіяла до літа 2023 року. Лише 4 липня врешті склали адміністративний протокол.

Поліція зобов’язана відреагувати на заяву про кримінальний злочин впродовж 24 годин, внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і почати, власне, розслідування. Або видати документ про відмову у відкритті справи про правопорушення.

«Якщо поліція не реагує на виклик, поскаржтеся на лінію 102 або на номер 0-800-50-02-02, повідомивши прізвище, ім’я та по батькові, посаду та звання поліцейського чи поліцейської. Крім цього, вже за 10 днів ви можете подати скаргу на бездіяльність працівників поліції до місцевого суду з вимогою зобов’язати слідчого внести відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань», — каже юристка UAnimals.

Натомість Оксана домоглась реакції поліції завдяки розголосу в медіа та соціальних мережах. Про знущання Олега Пасюка над тваринами писали Волинська служба новин, ВолиньPost, ZAXID.NET, Конкурент і UAnimals. Громадян ситуація обурила: в коментарях у соцмережах навіть обіцяли чоловікові фізичну розправу. Однак поліція врешті застосувала законні методи.

У разі розслідування поліцейські згодом передають матеріали до суду, щоб там винесли вирок. У справі Олега Пасюка суд постановив (справа № 161/11894/23) вилучити тварин.

Як забрати тварин у кривдників

Тварин можна вилучити ще до судового рішення, якщо подальше перебування у власника чи власниці загрожує їхньому життю, але щонайпізніше наступного дня після виявлення злочину. Цю процедуру  виконують за Порядком тимчасового вилучення тварини у справах про адміністративні правопорушення.

У протоколі про тимчасове вилучення поліція зазначає біологічний вид, породу, приблизний вік, стать, зовнішній вигляд та інші особливі ознаки тварини. Передати на перетримку можуть до притулку, комунальної служби або підприємства з питань утримання та поводження з тваринами й іншим відповідним установам, а також фізичним особам. Із цією людиною або організацією укладають договір про утримування тварин до рішення суду — шаблон цього документу є за посиланням вище. 

За законом, людина, яка скоїла адміністративне правопорушення проти тварин, не має права утримувати їх упродовж року. Якщо ж це кримінальне порушення, то цей термін збільшується до 10 років.

Однак, попри всі закони та адміністративний вирок, собаки та коза досі в Олега Пасюка. Він продовжує свої катування просто зараз, поки ви читаєте цей текст. У чому ж проблема?

Виявляється, через те, що суд не конкретизував вид і кількість тварин, виконавці вироку не можуть ідентифікувати їх. Тому мають право повернути наказ назад до суду і не виконувати його.

Якщо до суду прилаштуванням тварин має займатися поліція, то після — виконавча служба. Вони можуть звернутися по допомогу до:

1. комунальних притулків або підприємств;
2. представників громадських організацій, які спеціалізуються на тваринах;
3. регіональних центрів порятунку та реабілітації диких тварин;
4. центрів реабілітації тварин;
5. зоологічних парків;
6. сільськогосподарських підприємств.

У справі Олега Пасюка саме на цьому етапі виникла проблема: таку кількість собак просто нікуди подіти на Волині. Та й для свійських тварин, як коза, існує не так багато притулків.

Ми зв’язалися з Андрієм Ганем, начальником Луцького відділу державної виконавчої служби в Луцькому районі Волинської області — саме сюди передали для виконання постанову суду про вилучення тварин. Держслужбовець повідомив, що в постанові бракує інформації про тварин, яких треба забрати в Олега Пасюка: скільки їх і за якими прикметами їх розпізнати. Тому Луцький відділ державної виконавчої служби не взяв документ у роботу.

Отож, тварини й надалі перебувають у підвішеному стані між «вилучити» і «залишити». А поліція та UAnimals шукають притулки, які б погодилися їх прийняти.

Світлини: фейсбук-сторінка волонтерки Анни Романенко