З квітня 2021 року у Верховній Раді лежить законопроєкт, який повністю забороняє використовувати тварин у циркових виставах. Але голосування щодо нього досі не відбулося. Директори державних цирків просять не ухвалювати таке рішення. На їхню думку, це призведе до занепаду циркової культури, а артисти й артистки залишаться без роботи. Тимчасом в українському суспільстві, як показало спільне дослідження UAnimals i Fama, понад 55 % людей вважають неприйнятною експлуатацію диких тварин для розваг. 

То що являють собою виступи на манежі з тваринами — циркову культуру чи експлуатацію беззахисних?  

Колесо смерті та півколо страху

У квітні 2025 року Національний цирк анонсував нову виставу «Бон кураж». Керівництво рекламувало це шоу як головну подію сезону. «А звірі теж будуть? — почали питати в інстаграмі. — Начебто заборонена вже експлуатація тварин». Це питання адміністрація цирку проігнорувала, але трохи нижче на схоже питання від іншої людини відповіла ствердно. Так, тварини будуть. «Погано, — написала користувачка, — інакше б пішла». 

Адміністрація цирку заявляла, що вистава збирала аншлаг. Але 20 травня в залі було так мало людей, що деякі повністю порожні сектори спеціально затемнили. Здебільшого глядачі й глядачки — це діти з батьками. У холі цирку вони купують попкорн, дехто фотографується у фотозонах. Врешті всі збираються у просторому залі. Перший номер — з тиграми. Манеж цирку вже обнесли сіткою, щоб тигри не змогли скочити до глядачів. Аби унеможливити напад хижаків, навпроти манежу також стоїть людина з брандспойтом. Якщо тварини раптом почнуть поводитись агресивно, їх поливатимуть крижаною водою — за принципом водомета на мітингах. 

Втім тигри не демонструють жодної агресії. Коли їх вивозять на арену в клітках, вони ліниво розсідаються на місця, а потім так само ліниво роблять нескладні трюки на кшталт ходіння колодою. Дресирувальниця тримає в руці шест зі шматочком м’яса — саме за допомогою нього вона керує тиграми. Номер триває близько 15 хвилин. Більшу частину часу тигри просто сидять на своїх місцях. Не дивно, що аплодисменти після номеру не дуже бурхливі. «Діти все чудово розуміють, — впевнений американець Стерлінг, який довгий час працював із європейськими цирками і брав участь у кампаніях за заборону використовувати у виставах тварин. — Вони розуміють, що участь тварин — це жорстокість. І їм нецікаво на це дивитися».

Наступний номер із тваринами — в середині програми. Це пантоміма, де беруть участь актор і акторка. Він зображує художника, вона — дивакувату жінку. Жінка виходить на арену з уже немолодим басет-гаундом, а потім дістає з кошика у формі куща інших тварин: дикобраза і кроликів. Вони бігають по колу манежем, їх підганяє жердина дресирувальниці. Потім тварин складають у кошик, де вони просидять майже до кінця номера. Невелика чорна лисиця не хоче бігти по колу. Вона притискається до підлоги та зупиняється, через що дресирувальниця активніше підганяє її жердиною. Але і це не допомагає, тож перелякану лисицю швидко виводять за лаштунки, хоча вона не пройшла повне коло, як інші.

Останній номер вистави — так зване колесо смерті. Артисти розкручують Лапендула — цирковий апарат, який складається з двох з’єднаних в один блок коліс. Його підвішують на висоті, аби колеса підіймались і опускались, та ще й обертались навколо своєї осі. Артисти виконують трюки як всередині колеса, так і зовні.лапендулу і починають виконувати трюки. Навіть скептичний до українського цирку Стерлінг каже, що це складний і небезпечний номер, адже артисти виконують трюки без страховки. Він впевнений, що саме з таких виступів має складатися програма цирку. Його слова підтверджують охи глядачів, які ледь чутно через гучну музику живого оркестру. Номери з тваринами такої реакції не викликали. 

Історія боротьби і заборон

В українському цирку тварин використовують ще з кінця ХІХ століття. Уже тоді вони були «родзинкою програми». Спочатку виступали коні й собаки, а пізніше й великі хижі тварини, як-от ведмеді. 

У радянські часи майже всі циркові вистави обов’язково включали виступи тварин. Дресирувальники і дресирувальниці були елітою радянського цирку, а тварин спримайли переважно як реквізит.

Після здобуття незалежності Україна ще довго залишала поза увагою питання ставлення до тварин у цирках. Лише в 2006 році ухвалили закон «Про захист тварин від жорстокого поводження». Там є окремий розділ про тварин, яких використовують у спорті, цирках і зоопарках. Закон забороняв пересувні зоопарки, жорстокі видовища на кшталт боїв між тваринами, також бити тварин під час дресирування чи примушувати їх виконувати небезпечні трюки. Жодної згадки про заборону тварин хоча б у пересувних цирках в законі немає. Але довгий час в українському суспільстві навіть не було активної дискусії про це. Показова ситуація: у 2015 році на сайті президента з’явилися перші чотири петиції за заборону використовувати тварин у цирку. Разом вони набрали 330 голосів. 

Вже у 2016 році ситуація змінилася. Петиція Олександра Тодорчука набрала 4 829 голосів, а міська рада Львова У 2017 році Господарський суд Львівської області скасував цю заборону.заборонила виступи мобільних цирків у місті. Раніше, взимку 2015 року у Львові помер У неволі жирафи можуть жити до 30 років.п’ятирічний жираф. Офіційною причиною смерті назвали вроджену серцеву ваду. Але були підозри, що жираф помер через тривалий переїзд з Італії до України. Мобільні цирки справді зазвичай використовують для тварин лише маленькі транспортувальні клітки, у яких вони не тільки пересуваються, а й живуть. Під час підготовки до вистави тварин обмежують у воді та їжі, щоб клітки треба було рідше прибирати. А в холодну пору року тварини страждають через переохолодження.

«Треба постійно придумувати якесь класне шоу. Треба бути креативними, щоб люди прийшли до вас. Але якщо ви використовуєте екзотичних тварин, можете не паритися, — пояснює Стерлінг, чому керівництво цирків завжди робить ставку на тварин. — Це буде дуже простий і нудний виступ, але зате з незвичайними тваринами». 

У 2016 році в парламенті зареєстрували законопроєкти №  5283, №  5119 та №  5229. Всі вони пропонували заборонити пересувні цирки з тваринами, а згодом і експлуатацію тварин у стаціонарних цирках. Незважаючи на те, що профільний комітет Верховної Ради рекомендував підтримати ці законопроєкти, їх так і не поставили на голосування. Директори цирків виступали проти і, можливо, впливали на рішення депутатів. А ще цю тему досі не обговорювали в суспільстві. Акції проти тварин у цирку були рідкісними та нечисленними. Того ж року в UAnimals запустили першу кампанію за цирк без тварин. Біля Національного цирку висіли білборди із зображенням слона та інформацією, що в цирках їх б’ють гаком, аби вони виконували трюки. Це і стало поштовхом для активної дискусії про те, чи можна в цирках використовувати тварин для вистави. 

У березні 2017 року в Прилуках із пересувного цирку втекла левиця. Її знайшли на городі в місцевого мешканця і пристрелили, бо в цирку не знайшлося транквілізаторів, щоб заспокоїти звіра. Вже наступного місяця в UAnimals провели перший Марш за тварин, де вимагали цирк без експлуатації. Туди прийшли тисячі людей, а згодом такі акції проводили щорічно в різних містах України. У 2021 році депутати ухвалили закон, який забороняє перевозити диких тварин у пересувних звіринцях, але прямої заборони виступів у пересувних цирках там немає. Однак у законі «Про місцеве самоврядування» того ж року надали право адміністраціям на місцях самим вирішувати, чи забороняти в межах своїх міст і громад роботу пересувних організацій, які екплуатують тварин: цирків, звіринців, зоопарків і виставок диких тварин. Відтоді пересувні цирки з тваринами заборонили у трьох десятках міст. Але в національних стаціонарних цирках тварин продовжують використовувати в шоу. Законопроєкт про заборону Рада ще навіть не розглядала. 

«Святая святих» Національного цирку

Директор Національного цирку України Владислав Корнієнко запевняє, що до того, як він обійняв цю посаду, також був проти використання тварин у цирку. Зараз він підтримує лише заборону цирків-шапіто з тваринами. Владислава призначили директором у 2019 році, раніше він 8 років очолював Київську муніципальну академію естрадного та циркового мистецтва. 

«Тварини завжди були ключовим суб’єктом художньо-творчих постановок, — каже він. — А циркове мистецтво для українців сакральне. І наша задача — зберегти традиції класичного цирку». 

Владислав Корнієнко — невисокий, худорлявий чоловік 62 років. У фойє цирку, де він нас зустрічає, душно, і директор просить швидше пройти в зал, де є протяг і прохолодніше. Він пояснює: нещодавно мав складну операцію на серці, тож спека і задуха для нього небезпечні. У залі вже стоять працівники цирку. Тут і комунікаційниця, і режисерка, і дресирувальники, і ветеринарний лікар. Разом із директором вони мають показати, як у цирку утримують тварин. Але спочатку Владислав доволі довго розповідає про історію Національного цирку і його важливість для України. Класична циркова культура, на його думку, неможлива без тварин. 

Я наводжу як приклад виставу «Бон кураж», на якій була у травні цього року. Чесно кажу, що з усіх номерів саме виступи з тваринами були найнуднішими. І на тлі складних акробатичних виступів вони виглядали несучасно і непотрібно. Директор не погоджується. 

«У нас є вистави, де тварини не залучені або залучені мінімально, — каже він. — Тварини [вражають глядача] легше, ніж акробат чи повітряний гімнаст. Ризик трюка заворожує, але коли виходить тварина, всі діти одразу в захваті. При цьому хижі тварини можуть виступати близько 20 хвилин, інші — до 7 хвилин. Тобто фактично несуть лише антуражне залучення». 

У списку, який дирекція Цирку надіслала на запит UAnimals, зазначили, що на балансі установи перебувають 19 ссавців і 34 птаха. Однак утримують тут більше тварин. Наприклад, я побачила не одного тигра, як це зазначило керівництво цирку у відповіді, а п’ять. Всі тварини постійно живуть у будівлі цирку. Це тигри, дикобрази, лисиці, макака, коза, коні та поні. Бегемотів, слонів і левів цирк уже не утримує. Директор стверджує, що останні 11 років цирк не закуповував тварин. А ті, що є зараз, купили у зоопарків, де тварини й народилися. 

Одразу за ареною цирку — вихід до частини, де живуть ссавці. Владислав жартує, що зараз буде показувати «святую святих». Дирекція зазвичай не погоджується проводити журналістів за лаштунки. За словами Владислава, це робиться виключно в інтересах тварин: «Вони живі істоти, і будь-яка стороння людина для них — це стрес». 

У коридорі вже відчувається характерний запах приміщення, де постійно живуть великі тварини. Тигри знаходяться у двох кімнатах, які розділені клітками. Троє з них сплять на соломі, ще двоє граються з великою колодою. Прогулюються вони лише під час репетицій на арені. Дресирувальниця Юлія Козирєва каже, тигри сплять до 20 годин на день. Тож такої активності їм достатньо. Проте це не зовсім так. «Wild Welfare» — організація, що бореться проти жорстокості утримання диких тварин у неволі — зазначає, що тиграм потрібне різноманітне середовище. Це мають бути великі вольєри з густою рослинністю, де тигри можуть ховатися та пересуватися, а також лізти на різні висоти. Також потрібен басейн для плавання і відпочинку. Цього ж вимагає і українське законодавство, встановлюючи мінімальну площу вольєра 200 квадратних метрів, а глибину басейну — 0,5 метра. Однак Національний цирк не зможе забезпечити дотримання всіх вимог у будівлі — там немає достатньо місця.

За кімнатою тигрів — кімнатка, де стоїть холодильник з м’ясом для хижаків і колода, на якій рубають тіла тварин для годівлі тигрів. Раціон для мешканців цирку складав зооінженерний факультет Національного аграрного університету. На моє зауваження, що цей факультет досліджує лише свійських тварин, ветеринарний лікар цирку Андрій Марунчин заперечує: раціон складали саме для хижаків. Тут же знаходиться ветеринарний кабінет. У ньому чисто й стерильно, тому вглиб нам пройти не дозволяють. Ветеринар каже, що всі тварини регулярно проходять профілактичні огляди. 

Рухаємося далі. У конюшні стоять близько 10 коней — удвічі більше, ніж в цирку зазначили у відповіді на запит. Клітки тісні. Я питаю, чи можна взагалі тримати коней у таких умовах. Мені відповідають, що коні тут довго не знаходяться — їх виводять на арену тренуватися. Тим не менш, утримувати коней треба в максимально схожому до природного середовищі. Конюшня повинна бути високою, добре освітленою та гарно провітрюваною. Також коням потрібні тренування на свіжому повітрі, а не тільки на арені. 

Поруч приміщення для інших ссавців. Клітки, у яких вони мешкають, значно менші, ніж у тигрів. У кутку в клітці спить чорна свиня. Юлія Козирєва каже, що свиня вже «на пенсії» і не бере участь у виставах. «Я підібрала її маленькою на фермі, — розповідає дресирувальниця. — У неї були відморожені вухо і хвіст, вони так і залишилися в мене в руках. Бачите, в неї вушка не гострі, як зазвичай у свиней, а круглі?». 

Юлія про тварин говорить м’яко і з любов’ю. Розповідає, як врятувала двох тигрів із ферми, де їх мали продати на хутро. Тигри, побачивши її, підходять до дверей клітки і ластяться. 

Видно, що Юлія щиро по-своєму любить тварин. Водночас вона впевнена, що використання тварин у цирку не можна назвати жорстокістю. Згадує, що на початку повномасштабного вторгнення тижнями ночувала в цирку з хижаками.

У неволі, додає дресирувальниця, ссавці живуть значно довше, ніж у дикій природі. Це дійсно так, але, як зауважує генеральний директор «Wild Welfare» Саймон Марш, це помилковий аргумент. Адже навіть якщо дика тварина живе в неволі довше, це не означає, що її життя якісне. 

Юлія, як і директор цирку, впевнена: традиції автентичного українського цирку потрібно зберігати. Як мінімум ще й тому, додає Владислав, що купа артистів і артисток у разі заборони тварин залишаться без роботи. Ми трохи сперечаємося про те, чи від традицій треба відмовлятися, якщо вони застарілі та неетичні. Але марно намагатися переконати цих людей. 

Частина, де живуть тварини, виглядає занедбано. Директор цього не приховує. Цирк, каже він, майже не отримує фінансування від держави. Гроші цирк здебільшого заробляє на закордонних виступах. Але там, каже Владислав Корнієнко, артисти виступають без тварин.  

«Сподіваємося, що прийде етап, коли ми об’єднаємося з громадськістю і внесемо унікальну пропозицію дозволити Національному цирку працювати з тваринами в умовах повного доступу відповідних державних інституцій, зоозахисників, всіх інстанцій. Наприкінці я хочу сказати — і я не знаю, чому це не доноситься, — тварини для людей, що працюють тут, стали членами родини». 

А що за кородоном? 

«Насправді, ми вже зробили цю роботу за вас, — каже Стерлінг. — У Європі більшість країн вже заборонили тварин у цирках, у багатьох штатах Америки — теж. Просто змініть закон». 

Однією з перших країн, що заборонила використовувати диких тварин у циркових виставах, стала Австрія — там закон ухвалили ще в 2005 році. У 2011-му австрійський суд остаточно визнав це рішення таким, що не суперечить конституції Австрії. У 2011 році про відмову від цирку з тваринами заявили Вельс і Шотландія. Станом на зараз у 32 європейських країнах заборонено використовувати диких, а в половині країн — будь-яких тварин у цирках. За даними організації «STOP CIRCUS SUFFERING», загалом у світі понад 50 країн запровадили повну або часткову заборону. В Америці така заборона діє в 34 штатах. 

Шлях до цього теж не був простим. Циркові дресирувальники, дресирувальниці, директори і директорки установ пручалися забороні. Їхні аргументи були майже такими самими, як зараз лунають в Україні: цирк із тваринами — це традиційне мистецтво, тварини не зможуть жити самостійно, бо народжені в неволі, купа артистів і артисток залишаться без роботи. Представники і представниці цирків тиснули на політиків, складали петиції, але врешті не змогли спинити зміни. Велику роль відіграв тиск суспільства, зокрема організації за права тварин PETA. Стерлінг пригадує, як активісти й активістки PETA виносили на загал жахливі факти про тварин у цирку. Браконьєри на замовлення цирків відловлювали диких тварин, наприклад, в Африці. У самих цирках тварин били, погано годували, тримали на ланцюгу. Через це дуже часто тварини тікали, щойно з’являлася така нагода. Тоді їх найчастіше вбивали. 

Ще один аргумент прибічників і прибічниць тварин у цирках — економічна вигода. Як каже директор Національного цирку України Владислав Корнієнко, виступами з дикими тваринами простіше вразити глядачів і глядачок, зокрема юних. Однак Стерлінг не погоджується з цим аргументом. Він наводить приклади таких відомих цирків, як Circus Smirkus, Cirque du Soleil, Flying Fruit Fly Circus, Circus Vargas, 7 Fingers Circus. Усі вони самостійно відмовилися використовувати тварин у виступах, однак залишилися успішними. Річний дохід Cirque du Soleil — 810 мільйонів доларів. Для порівняння: пересувний цирк Carson & Barnes у США, який використовує слонів і коней у виступах, за оцінками бізнес-видань заробляє лише близько 5 мільйонів доларів на рік. 

Насправді більша проблема — це що робити з тваринами, які живуть у цирках, після заборони. У Європі та США це питання вирішували так: тварин віддавали або в зоопарки, або в заповідники, або в спеціальні притулки. Але, звісно, були і проблеми. Притулків часто не вистачало, а деякі цирки продавали підопічних приватним особам, і що з тваринами було далі — невідомо. Ще одне з рішень, яке пропонують досі не розглянуті Радою законопроєкти, — запроваджувати заборону поступово. Тобто коли тварини в цирках помруть від природних причин, цирки не зможуть купувати нових. У 2019 році Міністерство культури України заявило, що припиняє купувати тварин для цирків. А в Національному цирку стверджують, що використовують лише тварин, куплених в зоопарках — і вони мають бути четвертим поколінням, народженим у неволі.

65-й сезон 

У вересні Національний цирк відкривав новий, 65-й сезон. Для цього команда цирку підготувала нову виставу — «Сяєво». Візуально людей прийшло більше, ніж на закриття сезону, але все одно декілька секторів повністю порожні. Першим номером традиційно йде виступ тигрів. Один із них, великий білий тигр, вже чекає в клітці біля манежу. Як завжди, арена огорожена сіткою, а з іншого боку стоїть брандспойт. Декілька батьків із дітьми підходять дуже близько до клітки, роздивляються і фотографують тигра. Врешті один із дресирувальників каже, що цього робити не можна, і люди йдуть, облишивши тигра. 

Юлія Козирєва в блискучому срібному костюмі починає свій номер. Цього разу він трохи важчий, ніж на закритті попереднього сезону. Тигри навіть скачуть крізь коло і проходять змійкою, хоч і роблять це дуже неохоче. Коли тварини виконують трюки, більшість залу аплодує. Помічаю, що багато хто знімає на телефон. Директор цирку має рацію: в декого номери з хижаками викликають захват, навіть якщо тварини просто виходять на арену. 

Але і загалом глядачі й глядачки цього разу більше відгукуються. Можливо, справа в тому, що номери краще підготовлені, а міми більше взаємодіють з публікою. Овації зривають не тільки тигри, а й акробати, що виконують трюки під куполом будівлі. Ще одним номером із тваринами був виступ, який мав іронічну назву «Свобода коней». Протягом 5 хвилин двоє коней і один чорний поні в накидках із кольоровими гірляндами, просто бігали по колу манежем. 

«Замість того, щоб інвестувати в нові формати, цирки думають, що треба більше використовувати тварин, — підсумовує Стерлінг. — Це дійсно простий шлях. Але цирки з тваринами — це вже несучасно і нецікаво. Коли люди бачать Cirque du Soleil, їм вже не потрібен тигр на арені. Заробляти можна навіть і більше без тварин. Гуманність теж може бути прибутковою».

Кілька хвилин на авто від Києва — і ви в селі Чубинське. Тут, у притулку «Біла скеля», живе четверо ведмедів і вовчиця. Заходжу через ворота цілком упевнена, що ведмеді будуть десь далеко і побачу їх хіба в об’єктив камери з п’ятикратним зумом. Хоч би носа вистромили!

Проте майже 300-кілограмовий ведмідь на ім’я Синочок відразу підходить до огорожі й пильно спостерігає за кожним моїм кроком.

«Стежити за рухомим об’єктом — природна поведінка для хижака. Це не значить, що він збирається напасти, але йому цікаво. Коли приходять люди з камерами, він відверто розважається. Ви — потенційна здобич», — каже співзасновниця притулку, фахівчиня з поведінки та екології хижаків Марина Шквиря.  

Що ж, добре, що ведмідь зацікавився й підійшов. Адже ніщо, крім допитливості, не примусить його покинути важливі справи в глибині вольєру. У нього є вибір, де перебувати, коли і чим зайнятися. Завдання реабілітаційного центру для тварин, врятованих із кліток, полягає саме в цьому: створити умови, які допоможуть їм робити вибір. Виявляється, це може бути доволі важко.

Лазити, бігати, купатися, гризти

У «Білій скелі» насправді жодної скелі немає. Штучна скеля білого кольору колись стояла у вольєрі, де жили ведмеді Любочка й Михасик. Щоправда, цей вольєр був не тут, а в притулку на Житомирщині. 

Той осередок з’явився в Березівці ще у 2012 році й тоді мав назву «Надія». Ним опікувався міжнародний фонд «Чотири лапи», який згодом заснував інший ведмежий притулок — «Домажир» на Львівщині. Відтак «Надія» перейшов під опіку фонду «Збережи дикість» і став притулком «Біла скеля». Деякі тамтешні ведмеді поступово переїхали в «Домажир». А «Білу скелю» розбудували на новому місці, у Чубинському. Працювати почали у 2020-му. 

«Важко було, — каже зоолог Єгор Яковлєв, чоловік Марини й співзасновник «Білої скелі». — Ескізи притулку малювали ми з Мариною, а більш точне планування і розрахунки для цього робив я. Потім почалися слюсарні й зварювальні роботи: їх виконував я і ще дев’ятеро людей. Ведмедів також перевезли у 2020-му. Поки вони зимували у маленьких вольєрах, ми будували великі. Працювали цілий рік». 

Синочок дивиться на мене з-за сітки: хоч його й добре видно, але, крім цієї огорожі заввишки 3,5 метра, він відділений від мене двома контурами Електричний пастух — це огорожа під напругою, що не дозволяє тваринам виходити за межі певної території.електричного пастуха. У конструкції ведмежих вольєрів питання номер один — безпека. Крім видимих огорож, є ще й приховані.

Єгор пояснює: «У землі теж є сітка, щоб ведмідь не міг прокопатися назовні. Ведмідь — компульсивна тварина. Наприклад, якщо він відчув, що на глибині тече вода, копатиме дуже довго й наполегливо, ламатиме конструкції. Ведмідь за день здатен викинути кубометр ґрунту. Для нас великий виклик лагодити все, що вони ламають».

Всередині кожного вольєра — невеликий басейн і барліг. Ведмеді люблять взаємодіяти з предметами, пробувати на дотик різні текстури. Тож у вольєрі також вдосталь колод, ломак, гілляччя й камінням різних форм, яке тварини можуть по-різному пересувати. 

Раніше Синочок нічого такого не бачив. 

Він прожив 9 років у цирковій клітці й уперше став лапами на траву вже в притулку на Житомирщині. Тут, у Чубинському, він сам заходився хазяйнувати: попересував камені й колоди і так переоблаштував собі барліг.  

Марина Шквиря каже: «Ведмідь у реабцентрі — це не дика тварина. Він не знає конкуренції з дикими родичами, не полює, не живе на великих територіях і не вступає в бійки за самицю. Проте все одно ведмедеві необхідно проявляти природну поведінку: лазити, бігати, купатися, гризти, рити землю. І для цього ми створюємо напівприродні умови».

Більше не завжди краще

Яким має бути ідеальний вольєр? «Порядок утримання та розведення диких тварин у неволі та напіввільних умовах вимагає, наприклад, аби вольєр на одного ведмедя мав площу щонайменше 200 квадратних метрів. 

Місця у мешканців «Білої скелі» досхочу. Хіба що басейн у Чади більше нагадує джакузі. Іноді відвідувачі скоса поглядають на невеличкий резервуар: може, їй потрібен більший?

«У Чади басейн маленький, щоб вона не втопилася. В разі чого ми не зможемо її витягти за шкірку, а якщо дати анестезію Летючий шприц, або шприц-дротик, — інструмент, який використовують ветеринари, щоб дистанційно зробити ін’єкції тварині. Деякі шприци метають рукою, інші запускають за допомогою пневматичного механізму.летючим шприцом, вона втоне, перш ніж ми до неї добіжимо», — пояснює Єгор. 

В стандартах утримання ведмедів у розвинутих країнах не стоять більші цифри: закордонні фахівці не вимагають більших площ чи глибших басейнів. Так само, як і в Україні, документи лише окреслюють мінімальні вимоги до утримання тварин. 

Щоб житло ведмедя в неволі було зручним і безпечним, треба насамперед врахувати особливості «орендаря». Для ведмежати, яке випустять у природу, потрібні одні умови, а для старої травмованої тварини — зовсім інші. 

У розвинутих країнах професійні асоціації безпосередньо впливають на те, хто і як утримує диких тварин у неволі. Вони видають ліцензії на утримання або штрафують безвідповідальних власників. Такі асоціації, стверджує Єгор, стежать не лише за дотриманням цифр, а й за безпекою та комфортом тварин. В Україні цей процес контролюють тільки державні органи. Оскільки далеко не кожен співробітник — фахівець із поведінки диких тварин, заборони чи дозволи здебільшого спираються на сухі цифри.

Задачі на перестановки

Зараз у притулку 5 вольєрів, один із яких недобудований. Скраю до вольєрів приєднані бокси — малі вольєри для ветеринарних процедур.

«У нас немає прямого контакту з ведмедями. Ми до них не заходимо — це тупо і небезпечно. Всі вольєри й бокси з’єднані між собою через шибери — невеличкі ворота, які можемо відкривати дистанційно. Це для того, щоб за потреби перевести тварину в інший вольєр, а самим зайти у вільний, скажімо, прибрати», — розповідає Марина.

Ці ведмежі пересування трохи нагадують гру в п’ятнашки. Наприклад, треба завезти колоду у вольєр до Синочка. Тоді Чаду, яка живе по сусідству, просять зайти в бокс, сполучений з її вольєром. А Синочка припрошують перейти у вольєр Чади. Коли шибер за ним зачинився, працівники можуть зайти у звільнений вольєр. Але як «попросити» ведмедя перейти в інше місце?

«Для цього існує ветеринарний тренінг, — пояснює Марина. — Коли тварина під опікою людини, так чи інакше ви її до чогось привчаєте. Наприклад, до імені. Коли ми кличемо тварину на ім’я, ведмідь знає: він прийде в бокс чи інший вольєр і тоді отримає смакоту. Він там трохи посидить, потім повернеться, а в нього вже більше води в басейні, нова іграшка чи ще щось приємне.   

Ще є таргет-тренінг. Це методика, яка використовує природну реакцію хижака на об’єкт. Таргетом називають предмет, який йому показують. У нас увагу ведмедя приваблює куля на палиці. Він приходить у бокс, і ми йому акуратно спеціальним пінцетом даємо корм. Наступного разу показуємо таргет, і він розуміє: “О, чудово, треба перейти, тут погодують, а там поки рабський персонал у мене прибере”».

Ведмедів привчають реагувати й на жести. Наприклад, у «Білій скелі» закрити й розтиснути кулак — це прохання показати зуби. В інших центрах тварин іноді просять стати на задні лапи й показати передні чи, скажімо, лягти. Це допомагає ветеринарам швидко оглянути тварину на відстані, перш ніж ухвалити рішення про анестезію. 

Дикі стосунки: аб’юз і любов

У сусідньому до Синочка вольєрі якась колотнеча. Шубовснуло в басейн щось нелегеньке. Виявляється, у воду вскочили одразу двоє ведмедів — Любочка й Михасик. Ведмедицю Любочку забрали від циркових артистів разом із Синочком. А Михась жив у клітці в ресторанному комплексі. 

Михасика забрали звідти у 2017-му. Це був апатичний, депресивний, схильний до меланхолії молодий ведмідь, згадує Марина. Через рік привезли Любочку, тоді ще дворічне ведмежа. Спочатку вона теж сильно стресувала, бо жила без матері, а ведмежата важко переживають сирітство. Люба билася об клітку, стрибала й падала. У притулку вирішили познайомити Любочку з Михасем, поки вони ще підлітки. І ці двоє швидко зійшлися.

Марина розповідає: «У їхніх стосунках Любочка головна. Самиці в природі часто більш активні й компульсивні, не тільки у ведмедів. Люба завжди першою щось перевірить, потім приведе Михасика. Якщо вона надто фіксується на чомусь, він її відволікає. Обіймає, спить коло неї, заспокоює. Може й ляпаса дати. У ведмедів все-таки існує аб’юз: у них хто сильніший, той і головний. Та оскільки Люба емоційна й драйвова, саме вона задає тон стосункам. Якщо Любочка прокинулася серед зими, то ще й Михасика розбудить, бо їй сумно. Якщо вона хоче плавати, то підійде і штовхне його у басейн. Буває, Михасик тягнеться до якогось яблука в басейні, а Люба підкрадається — і стук його в дупу! Він бовть у басейн! А Люба тікає».

У природі ведмеді живуть самотою. Попри це, в них теж трапляється поведінка, схожа на дружбу. Наприклад, старий і молодий ведмеді разом мандрують у пошуках їжі. 

Зазвичай у ведмедів «вільне кохання», але є пари, які завжди зустрічаються в період розмноження й можуть десятиріччями підтримувати стосунки. Трапляються і так звані весняні й осінні романи: молоді ведмеді, які ще не готові спаровуватись, просто гуляють разом. 

У «Білій скелі» час від часу живуть вовки: тут була полярна вовчиця Джа й сіра вовчиця Дора. Джа померла, а Дора вирушила до Греції — у ще кращі умови. Зараз окремий вольєр займає Німфадора — напіввовчиця, напівсобака. Браконьєри забрали її малою з лігва. А коли доросла тварина стала проявляти агресію, власник віддав її активістам. 

«Я бачу твій ніс, виходь!» — кличе Марина, але Німфадора не бажає вилазити з лігва. З вовками стосунки у ведмедів складаються по-різному.

Джа дружила з ведмедями. «Вони з Любою бігали наввипередки! — згадує Марина. — На сіру Дору — нуль реакції. А з Німфадорою Люба хотіла гратися, та вовчиця злякалася. Поки приглядається до сусідів».

Стереотипія у ведмедів

Любочка підходить до сітки й переступає з лапи на лапу. Це стереотипія — повторювані рухи, якими тварина може реагувати на стрес. Особливо до стереотипії схильні тварини, які жили в бідному середовищі — тісному, нецікавому місці, де тварині немає про що подумати і чим зайнятися. 

Марина пояснює: «Стереотипія — частина природної поведінки. Та коли тварина живе в неприйнятних умовах, така поведінка закріплюється й дедалі частішає. Доходить аж до самотравмування. Стереотипія не зникне — питання в частоті проявів та інтенсивності. Може, Любочка зараз проявляє стереотипію у відповідь на позитивний стрес: її цікавить наш собака, куди відро понесли… Головне, що вона не в клітці, тому може зупинитися в будь-який момент і зайнятися іншими справами».

Дуже важливо давати тварині можливість вибору: хоче — сховалась у барліг, хоче — підійшла ближче до відвідувача, хоче — відпочиває, хоче — купається. «Головне, що у циркових тварин забирають, — це можливість вибору, — каже Марина. — Вони живуть у клітках і не мають вибору, де їм спати, де й коли їсти. Зараз вибір є. Але багатьом врятованим дуже важко діяти самостійно й більш природно».  

З наступного вольєра чути хлюпання. Це бовтається в басейні тянь-шанський ведмідь — тварина підвиду, що зникає. 20 років ведмедиця Чада провела в тісній клітці, 12 з яких — у цирку. 

У «Білу скелю» вона приїхала в 2019-му. Зараз Чаді 26 років, а для ведмедиці це поважний вік. Вона поводиться, як примхлива бабуся, кажуть доглядачі. Чада, на відміну від інших, чхати хотіла на мене й мою камеру. Вона зосереджено здіймає бризки у своєму мінібасейні.  

Це залишки стереотипії, які перейшли у м’яку форму. В цьому випадку вона відіграє позитивну роль: стара тварина рухається й не впадає в апатію.  

Єгор розказує: «У неї є свої уявлення про рівень води в басейні: Чада перестає хлюпати на певному рівні. Іноді опускає голову й перевіряє: якщо вода вже занизько, сопе і показує невдоволення. Мовляв, слуги, долийте мені води. Вони тут всі нас як слуг сприймають».

Як ведмідь з електриком жартував

Щойно я хочу зняти Синочка зблизька, він розвертається спиною. Це в нього такий гумор, підказують Єгор і Марина. Невже у ведмедя є почуття гумору? 

— Їх смішить щось примітивне, на рівні «хтось посковзнувся на шкірці банана», — каже Марина. — Вони радіють, коли в тебе щось упало або ти спіткнувся. У ведмедів є цей досвід: вони теж падають. І видно, що вони можуть його екстраполювати. От вони бачать, що ти на драбину заліз, і стежать. Якщо ти впав, вони прямо щасливі. Якщо є нагода потрусити драбину, то вони це зроблять. 

— Якось у них була така нагода, — ділиться Єгор. — Електрик працював з кабелями на драбині біля боксу, де тоді був Михасик. А я стояв поряд і стежив, щоб все було безпечно. Михасик підійшов, вистромив лапу, прикрив її іншою лапою і тягнеться до драбини, щоб смикнути. Я на це звернув увагу. Електрик зліз, ми пересунули драбину. У Михасика була така фрустрація! Він навіть відвернувся. Йому не сподобалося, що його жарт зіпсували.

Це не єдиний такий випадок, сміється Марина:  

— Ведмеді швидко звикають до електропастуха. Деякі з них жодного разу не торкаються цієї огорожі. Якось ми закрили ведмедів у малих вольєрах, а працювали у великих. З нами зайшов пес Рафік і ходив біля пастуха. Ведмеді зрозуміли: є шанс, що Рафік втрапить у халепу. Вони зібралися рядочком і не дихають, стараються його не злякати. Пес таки наскочив на електропастух, і вони аж підстрибували від радісного збудження, бо просікли, як працює схема.

— А колись у нас були малі ведмежата, і ми до певного їхнього віку заходили у вольєр, — розповідає Єгор. — Вони завжди намагалися відправити людину в нокаут. Один відволікає увагу, а другий тим часом заходить ззаду, щоб тебе штовхнути. Для них це гра.

— Тут ще немає складних абстракцій, але це вже гумор. Це теж прояв інтелекту, — підсумовує Марина.

Сніданок туриста

Навряд чи в наших широтах існує ще якась велика тварина з настільки різноманітним харчуванням, як у ведмедя. Ведмеді всеїдні: можуть поласувати як рослинами, так і м’ясом — залежно від того, що пощастить знайти. У пошуках їжі вони проводять більшу частину свого активного дня і так можуть проходити 40 кілометрів на добу. Тому і в напівприродних умовах ви не побачите окремої годівниці для ведмедя. 

«Ми маємо підтримувати їхній природний спосіб харчування, — каже Марина. — Кілька разів на день розкидаємо різні види кормів по вольєру, щоб ведмідь їх шукав, як він робить це у природі».

Велика частина раціону ведмедів у притулку — морська риба, а також овочі й фрукти: морква, яблука, апельсини, гарбузи й кавуни. Крім цього, в раціон додають горіхи, варені яйця, іноді м’ясо, кисломолочний сир і трохи собачого корму, бо в ньому є мінеральні домішки. 

«Якщо це їжа, яку даємо раз на кілька днів, заходимо у вольєр і там її ховаємо. Іноді заморожуємо фрукти чи рибу в воді й кидаємо той лід у басейн, щоб вони діставали. Іноді завозимо рибу на тачці й розкладаємо під камені. Вона там починає пахнути, оця гидота. Вони таке люблять… Ведмеді й самі можуть сховати обід, щоб полежало. Роблять так і в природі. Тож якщо ви десь побачили мертвого оленя, прикиданого хмизом, треба брати ноги на плечі», — говорить Марина.

Ведмідь у реабілітаційному центрі: у чому сенс?

Отримавши інформацію про ведмедя, якого треба вилучити або від якого відмовляються господарі, притулки та центри реабілітації шукають для нього місце. Забирає тварину та організація, яка має відповідні умови та компетенцію. Рятівники спілкуються з власниками й готують ветеринарні документи на транспортування. Забирати тварину приїжджають разом із ветеринарами: вони швидко оглядають ведмедя й роблять седацію. Везуть тварину в спеціальній транспортній клітці. Вже в реабілітаційному центрі ведмідь спочатку сидить у боксі й потроху звикає до нових умов. Тільки після цього він переходить жити у вольєр: спочатку малий — адаптаційний, потім у більший.

«З усіма власниками ми підписуємо договір про те, що більше там ведмедів не буде. Ми прагнемо опосередковано зберегти вид, знизивши попит на утримання ведмежат. Тому не забираємо ведмедя, якщо знаємо, що на його місце прийдуть нові», — пояснює Марина. Єгор додає: «Ми хочемо зробити внесок у формування громадянського суспільства. Такі люди не мовчатимуть, коли бачать страшні умови утримання тварин».

Співзасновники притулку наголошують: для реабілітації недостатньо забрати тварину від недбалих господарів, не можна просто пересадити її з однієї клітки в іншу. 

«Це сфера, що базується на науці й стандартах, яких не можна порушувати», — говорить Марина. — Кількість тварин в неприйнятних умовах у неволі не змінюється. Проте є зміни в сприйнятті людей. Вже моветон іти в ресторан, де в клітці є ведмідь, у великих містах люди стали гірше ставитися до цирків з тваринами. Кампанія UAnimals про заборону пересувних цирків з тваринами спрацювала. Спрацювало й існування ведмежих притулків — у Домажирі, у парку Синевир. Люди з’їздили в реабілітаційні центри, і в них виникли питання: а чого десь ведмідь бігає по траві й зимує в барлозі, а десь сидить на бетоні в клітці? Вони пишуть про це в соцмережах. Люди в процесі зміни ставлення до диких тварин у неволі».