Кияниця, Джарилгач, Кінбурн: які дорогі українцям місця знищує росія

600 мільярдів доларів — щонайменше у стільки Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів оцінює збитки, які вторгнення росії завдало заповідному фонду й біорізноманіттю України. Утім ця шкода значно більша, ніж можна оцінити в грошах. Це тисячі загиблих тварин, скалічені екосистеми та вкрадені рідні місця. Рідні для кожного й кожної з нас.

У цьому матеріалі про свої улюблені місця, які через росію ми втратили чи втрачаємо просто зараз, розповідають українські лідерки й лідери думок.

Крим Саші Таба

«На мисі Айя біля Севастополя я вперше побачив планктон, який світиться. Ми купалися вночі. Я просто не міг повірити власним очам, що мої руки перетворилися на якесь неонове світло. Це неймовірні спогади! Більше, на жаль, так і не бачив цей магічний планктон», — пригадує Саша Таб, вокаліст Kalush Orchestra.

Йому пощастило не раз побувати в Криму: ще в юному віці Саша Таб відвідав Ялту, Партеніт, Коктебель, Гурзуф, Феодосію, Кайгадор (тоді ще Орджонікідзе).

Через 10-річну окупацію півострова вкрай важко оцінити шкоду унікальній природі, заподіяну росіянами. Однак достеменно відомо, що в Опуцькому заповіднику проводять військові навчання із запусками ракет і скиданням бомб. А в ландшафтному парку «Бакальська коса» незаконно видобувають пісок, затопивши приблизно 10 гектарів території.

Та безліч російських злочинів можуть не потрапляти в обʼєктиви журналістів і дослідників. Стикнутися з наслідками нам доведеться вже після звільнення Криму.

«Найкращі мої спогади — про Крим, — каже Саша Таб. — Хлопці з мого гурту молодші й ніколи не були там. Це прикро. Але я дуже щасливий мати ці спогади й сподіваюсь, у нас ще буде можливість поглянути на ці місця». 

Чорнобиль Наталії Жижченко

«Востаннє я була в Чорнобилі 26 квітня, здається, 2021 року. О 1-й годині 23 хвилини — рівно в річницю катастрофи. Я була з працівниками станції, повезла туди тата. Ми були в об’єкті “Укриття” і вшановували пам’ять загиблих», — ділиться спогадом солістка гурту «ONUKA» Наталія Жижченко.

З дитинства вона знала деталі чорнобильської катастрофи, адже її батько працював на станції з 1986 до 1988 року і був ліквідатором аварії.

«У цьому місці є історія, уроки, і, на жаль, вони повторюються. Чорнобиль мені болів і болить, але так само надихає та захоплює».

У Чорнобильській зоні Наталія була разів зо 20: проходила практику на станції, знімала документальне кіно, знімалася для «Vogue», писала пісні. Як сама вона каже, відпочивала від людей і наповнювала себе.

Після майже чотирьох десятиліть, впродовж яких природа Чорнобильської зони почала відновлюватися, ця територія знову потерпає від росіян — цього разу через повномасштабне вторгнення. У 2022 році Державна інспекція ядерного регулювання України фіксувала підвищення рівня гамма-випромінювання, ймовірно спричинене тим, що російська військова техніка підняла в повітря забруднений радіацією пил.

«Природа там унікальна, — каже Наталія. — І заповідник унікальний насамперед через відсутність людини й екологічну ситуацію. Коли я там була, бачила просто на вулиці Прип’яті лиса. Бачила самку лося з лосенятами, коли зупинила машину на узбіччі. Вона подивилася прямо в очі, оцінила ситуацію і просто пішла геть. У цей момент усі [в машині] затамували подих».

У зоні відчуження можна зустріти й інших тварин: оленів, косуль, вовків, єнотів, кабанів, лелек, рисей, ведмедів. Загалом там живуть понад 300 видів хребетних тварин, 75 з яких — у Червоній книзі України. 

«Людина, уже настільки познущавшись з цієї території, навряд чи зможе ще якось зашкодити їй. Природа і це переможе. Вона і це пробачить. Напевно, з одного боку, на жаль, але з іншого — на щастя», — каже Наталія.

Тузловські лимани Антона Птушкіна

Спогади блогера Антона Птушкіна про Тузловські лимани стосуються недалекого минулого. У серпні 2022 року він почав знімати там документальний фільм про тварин під час повномасштабної війни.

«Ми знімали масовий мор дельфінів і китоподібних через російську агресію, — розповідає Антон. — Я на власні очі бачив мертвих дельфінів, які лежали на березі».

Тузловські лимани — група солоних лиманів на півдні Одещини. Тут гніздуються десятки видів птахів, серед яких є червонокнижні. Попри причину приїзду, Антон звернув увагу на красу цих місць. Особливо вразили пелікани. Стільки цих птахів, каже, ніколи не бачив.

Також ця частина Чорного моря — домівка морських свиней. Це один із найменших видів китоподібних, окремий підвид яких — азовка — мешкає в Україні.

Природний парк піддавався ворожим обстрілам, там можна знайти уламки російських ракет. Разом з Антоном сюди прибув прокурор, залучений у розслідування злочинів проти екосистеми України. Цей чоловік проводив розтин тварин для того, щоб відправити зразки в Німеччину й Італію та дізнатися, що саме спричинило їхню смерть.

«Власне, директор цього парку, який багато років досліджує китоподібних, вважає, що сонари і пуски ракет спричинили масовий мор дельфінів», — каже Антон.

Асканія-Нова Ангеліни Усанової

«Коли я думаю про моменти в Асканії-Новій, то пригадую мирну атмосферу. Але зараз це взагалі не місце відпочинку та єднання з природою», — каже переможниця конкурсу «Міс Україна Всесвіт 2023» Ангеліна Усанова.

У заповіднику вона побувала в дитинстві, коли відпочивала в таборі неподалік. Пригадує, як із книжок дізналася про коней Пржевальського й будь-що хотіла їх побачити. Натрапити на них не вдалося, але маленька Ангеліна побачила чимало інших тварин. Адже там мешкає багато екзотів: кафрські буйволи, зебри Чапмана, олені Давида, американські бізони.

Тепер життя цих тварин під загрозою. Ми вже писали про пожежі в Асканії-Новій, найбільші з яких сталися 22 серпня та 1 вересня 2023 року. Тоді вогонь знищив занесені до Зеленої книги України рослини. А загалом від початку великої війни вигоріло понад 5,5 тисяч гектарів заповідника, або майже п’ята частина всієї території.

Директор Асканії-Нової Віктор Шаповал розповів, що троє кафрських буйволів загинули через те, що окупаційна адміністрація вчасно не перемістила їх у приміщення для зимівлі. Окрім того, із заповідника протизаконно вивозять у росію та Крим цінні червонокнижні види тварин. Найчастіше вони потрапляють у гірші умови й не можуть вільно пересуватися, як це було в Асканії-Новій.

Ґрунтовно оцінити, як саме російська окупація вплинула на екосистему заповідника, можна буде лише після його звільнення. Тож після перемоги Ангеліна хоче поїхати туди з волонтерською місією.

«Бо наша земля потребує дуже багато праці, щоб відновити все. А особливо такі неймовірні місця, як Асканія-Нова. Її цінність неможливо вирахувати в грошах, вона просто безцінна».

Кінбурнська Коса Ольги Мартиновської

«Коли була студенткою, ми їздили відпочивати в Коблеве, Очаків — місця на морі поблизу Миколаєва. А Кінбурнська коса була чимось на кшталт закордону для нас, якоюсь екзотикою», — пригадує суддя кулінарного проєкту «МастерШеф» Ольга Мартиновська.

Тож якось з одногрупницями вони вирушили на косу, що так «тендітно й делікатно заходить у відкрите море». 

«Після цього було багато закордонів, островів, півостровів, океанів, морів, але ось це перше — як перше кохання. Воно назавжди залишається, і Кінбурнська коса — це місце сили для мене».

Зараз Кінбурнська коса — частина окупованої росією території, звідки регулярно обстрілюють материкову частину України. На півострові часто відбуваються пожежі, а за свідченнями місцевих мешканців, окупанти забороняють їх гасити. В очікуванні наступу Збройних сил України росіяни замінували косу — це ризик для тамтешніх тварин.

«Коли Україна звільнить Кінбурнську косу, я піду шукати косуль і зайців, яких колись там зустрічала», — ділиться планами Ольга Мартиновська.

Кияниця Поліни Уварової

«Памʼятаю, у Кияниці було класно чути птахів, і ми прям зупинялися, щоб послухати їх. А зараз там разом із птахами літають КАБи й “шахеди”», — каже тревел-блогерка Поліна Уварова.

Кияниця — невеличке селище в Сумській області за 30 кілометрів від кордону з росією. Поліна з друзями любили їздити в Кияницю, щоб насолодитися природою і спокоєм.

«Там є дуже гарна архітектурна пам’ятка — Кияницький палац, а ще просто неймовірно красива природа», — пригадує Поліна.

Ліс із безліччю струмків, багато диких тварин і мальовниче озеро — такими Поліна памʼятає ці місця. Та нині через постійні обстріли сумчани не їздять у Кияницю на відпочинок.

«Після перемоги я б із задоволенням туди повернулася і пройшлася тими самими стежечками. Пошукала б джерельця, пройшлася біля озера і просто насолоджувалася енергетикою цього місця».

Джарилгач Саші Шабаліної

«Джарилгач — це місце, яке в мене вкрала росія», — каже комікеса Саша Шабаліна. Цей острів — найбільший в Україні та Чорному морі. Саша побувала там улітку 2020 року: «Ютуб мене змусив поїхати на Джарилгач: дуже багато роликів було про те, що це українські Мальдіви».

І Саша поїхала та була вражена красою природи. А також тим, як спокійно себе почували тварини. Наприклад, буквально одразу після приїзду вони з друзями побачили дельфіна, що плескався біля берега.

«Було відчуття того, що ми в гостях, а господарі поблизу, тож треба поводитися нормально. І я вперше побачила, з якою повагою люди можуть ставитися до природи й одне до одного».

Майже від початку вторгнення Джарилгач окупований росіянами. Відтоді місцева екосистема бореться за виживання. Росіяни використовують острів як полігон. У серпні 2023 року впродовж тижня на Джарилгачі тривала пожежа — у частині, де мешкають рідкісні тварини. Наприклад, від вогню могли постраждати червонокнижна степова гадюка й унікальна смугаста емпуза — вид богомола, який уміє прикидатися краплиною води.

Нині Джарилгачу загрожує перетворення із заповідної зони на промисловий обʼєкт і курорт. Зокрема, 2023 року росіяни дозволили рибальство, полювання, лісозаготівлю, видобуток глини, солі, нафти й природного газу, а також будівництво готелів і ресторанів на території національного парку.

До того ж окупанти зробили насип між селищем Лазурним на материковій частині й островом, щоб діставатися туди на військовій техніці. Еколог і зоолог Павло Гольдін пояснював, що така штучна перемичка загрожувала екосистемі Джарилгацької затоки. На щастя, море змило цей насип потужним штормом.

«Я б, мені здається, власноруч прибирала цей насип. Це екоцид, — обурюється Саша Шабаліна. — Дуже хочеться вірити, що природа себе відновить. Відтоді, як дізналася про окупацію Джарилгача, я мрію, щоб усі тварини повстали та знищили окупантів, як у фільмі “Джуманджі”».

Світлина заставки: Наталія Жижченко у Чорнобильській зоні. Джерело: архів «ONUKA» і «Vogue Ukraine».

Світлина останнього банера: розтин у «Тузловських лиманах». Джерело: особистий архів Антона Птушкіна.