«Сюди приходять від любові до тварин і через неї ж звільняються»: історія працівниці контактного зоопарку

Ми вже показували залаштунки роботи контактного зоопарку «Звірополіс» — тоді журналіст UAnimals media побував там у ролі стажера і працював під прикриттям два дні, аби дізнатися про умови утримання тварин. Однак після публікації матеріалу до нас звернулася колишня працівниця «Звірополісу». Дівчина кілька місяців доглядала тамтешніх тварин, і цей досвід змінив її світогляд. Ділимося її історією — раптом вона відкриє очі ще комусь. Якщо минулий репортаж був драмою, то ця стаття — фільм жахів. 

Ліки від депресії

Олександра щойно закінчила Київський політехнічний інститут і пірнула в доросле життя. Ось тільки не знала, куди плисти. Продовжувати бути лінгвісткою не хотілося. Дівчина шукала себе, та екзистенційні питання тягнули на мулисте дно. Потонути завадив хлопець.

Саша давно дзижчала йому на вухо про контактний зоопарк, який побачила в соціальних мережах у подруги. «Тваринки рятують від депресії», — сказав хлопець і запропонував нарешті відвідати омріяне місце. Олександра погодилась, вона ж бо ніколи не бачила на власні очі мавпочок, дикобраза і сурикатів, а тут ще й пожамкати усіх можна! Вона схопилась за це рятівне коло і поїхала в торгово-розважальний центр «Cosmo Multimall» у контактний зоопарк «Звірополіс».

Дівчина пустувала з тваринами, і сум щезав. 

Дивувало тільки, що працівники лишають відвідувачів сам на сам із тваринами. Може, в контактному зоопарку замало персоналу? Саша наважилась запитати в адміністратора, чи не шукають людей у команду. «Шукаємо», — відповіли їй. Виявилось, що працівників тут завжди бракує. Дівчина зацікавилась роботою, але відразу попередила, що не має ветеринарної освіти. Однак, як їй відповіли, такі знання тут нікому й не потрібні. Головне — любити тварин. Цього у Саші по вінця. У дитинстві вона мріяла про кота, але батьки були проти. Тож зараз робота в контактному зоопарку здалась їй втіленням дитячої мрії. І тут будуть не тільки коти, а ще й екзотичні тварини. Після співбесіди, де обговорювали все, крім тварин: зарплату, графік, як правильно розмовляти з відвідувачами — її взяли на роботу. Адміністраторка лякала іспитом із раціону для тварин, але й того зрештою не провели. 

Саша вийшла на стажування вже наступного дня. Жодних паперів чи контрактів не було, а зарплату видавали в конверті. Згодом Саша дізналась, що власники працюють як фізичні особи-підприємці. Вона наполягала підписати бодай якийсь договір. «Тоді ще не вистачало свідомості зрозуміти те, що контактний зоопарк — це бізнес», — визнає дівчина. Сумніви підкрались уже на початку стажування. Тоді пролилася перша кров.

Саші призначили куратора — хлопець мав навчити її прибирати вольєри і пускати відвідувачів до тварин. Однак він ще й сам не до кінця тямив у всіх справах, бо працював у «Звірополісі» лише кілька місяців. Можливо, тому хлопець помилився. На третій день її стажування він відправив Сашу до носух, а ці тварини вміють відкривати двері й можуть боляче дряпати. Уникнути ран допомагає спеціальний одяг, та дівчину ніхто про це не попередив. Певно, вона навіть ще не вивчила імена всіх колег, коли пройшла бойове хрещення в носух.

Саша привела у їхній вольєр відвідувачів. Носуха цьому не зраділа — кинулась дряпати людей і агресувати. Саша відтягувала тварину, і та смачно вкусила дівчину за руку. Можливо, сплутала з іграшкою. Їх тут ціла (тобто напівціла) одна. Олександра глянула на рану: роздерта шкіра і ллється кров. 

«Ой, прикусила», — сказала відвідувачам і заховала руку за спину. Цієї фрази навчила адміністраторка: тварини у «Звірополісі» не кусають, а «лагідно-грайливо-люблячи прикусують».

Після такого «прикусила» дівчина негайно поїхала у травмпункт. Лікар не зашив рану, бо туди могла потрапити інфекція від тварини. «Звірополіс» оплатив дівчині медикаменти. 

Саша прийшла лікуватися сюди від депресії, а врешті загоювала інші рани — не душевні. Близько двох тижнів тривало відновлення, і вона знову вийшла на роботу.

«Сподіваюсь, до ранку доживе»

Надалі тривожні дзвіночки тільки гучнішали. В один з робочих днів, уже під вечір Олександра помітила в єнота нудотні позиви. Він кричав, притиснувшись до стіни. Дівчина подзвонила ветеринару, який періодично навідувався в контактний зоопарк: 

— А що з ним? — запитав.

— Кричить, — відповіла Саша.

— Ну, муркає, як завжди?

Далі дівчина впродовж двох годин переконувала і вмовляла його приїхати на Шулявку в торговий центр і оглянути єнота. Ще годину лікар звідкись їхав. Весь цей час єнот продовжував кричати. Врешті виявилось, що хтось погодував його чимось не тим. Працівники часом «балують» тварин забороненими ласощами. Наприклад, Катерина, яка працювала у «Звірополісі» вже хтозна-скільки, інколи давала шматок шоколадки улюбленцям. А такі смаколики для них особливо шкідливі. Лікарка ветеринарної медицини Інна Васильківська, яка часто має справу з дикими тваринами, пояснює: теобромін із шоколаду погано метаболізується в організмі єнотів — коли він накопичується, це вражає нервову систему, шлунково-кишковий тракт, серцево-судинну систему і нирки тварини. 

Цього разу дівчата побігли в аптеку і купили ліки — те, що лежало в шухляді у підсобці, не підходило. Ветеринар наколов єнота препаратами і сказав: «Сподіваюсь, до ранку доживе, а як ні — подзвоните». 

Наступного ранку єнотові стало краще. «Пощастило», — каже Саша. Гепіендом закінчувалась далеко не кожна подібна історія. Колеги розповідали Саші, що колись перегодували їжатицю горіхами. Після цього частування тварину не вдалось врятувати. Одні виправдовувались, мовляв, вона вже стара була. Інші сперечалися: «Та ні, молода». Олександрі на мить здалося, що вона в божевільні. Як виявилось, це і справді було так.

У «Звірополісі» настав особливий день: мавпа народила. Дитинчат тимчасово посадили в карантин — у клітку метр на метр в підсобці. Однак «тимчасово» затягнулося. Коли минув місяць, Саша поцікавилась у керівника про майбутнє малят. «Ми скоро добудуємо вольєр в іншому [контактному] зоопарку, і вони житимуть там», — відповів хлопець.

Добудували вольєр чи ні, Саша не знає, але якщо і так, було вже пізно. У мавпенят відмовили задні лапки. Вони спали там, де й ходили в туалет, а харчувались лежачи. Можливо, ще студінь у підсобці погіршила їхній стан.

Дівчина надокучала керівникові щоденними повідомленнями: «Заберіть їх, будь ласка». Хлопець обіцяв: «Завтра». Тваринок звільнили тільки за два місяці.

— А куди їх повезуть? — запитала дівчина. 

— У власника за містом є приватний [контактний] зоопарк, — відповів ветеринар.

Тут усі чули про цей міфічний «зоопарк», але ніхто його не бачив навіть на світлинах. Згодом адміністраторка потайки розповіла Саші, що насправді мавп присиплять. Ситуація настільки нажахала Сашу, що відтоді вона вирішила фотографувати і знімати відео для викриття жорстокості до тварин — хоча б у медіа, якщо не в поліції. Вона вже збагнула, що у «Звірополісі» багато проблем, але хотіла щось змінити перед звільненням. 

Чи можливі реформи в контактному зоопарку?

Щойно діти заходять у «Звірополіс», одразу ж підбігають до морських свинок. Та зовсім не тому, що обожнюють гризунів. Просто вольєр із морськими свинками перший від входу. Діти влаштовують тваринам справжню хитавицю. Гризуни тріпотять від таких атракціонів, тому Саша запропонувала пересадити гризунів подалі. А замість них посадити сцинка, який значно менш популярний. Та її ідею не втілили у життя — уже скоро це мало трагічний наслідок. 

Одного ранку Саша прийшла на роботу і не побачила морської свинки. Колеги розповіли, що напередодні хтось впустив тварину з висоти. Морська свинка померла в конвульсіях, але покарання не було ані для доглядачів, ані для відвідувача, ані для керівництва. А мало би. 

Стаття 299 Кримінального кодексу України говорить: «Жорстоке поводження з тваринами, що відносяться до хребетних, у тому числі безпритульними тваринами, що вчинене умисно та призвело до каліцтва чи загибелі тварини, … караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років».

Однак правопорушення приховали.

Тим, щоб недбалість у догляді за тваринами не була надто очевидною, опікувалась адміністраторка. Раніше ця дівчина працювала в дніпровському «Звірополісі» і привезла звідти багаж досвіду. З її ініціативи почали купати сурикатів, бо малі вже смерділи сечею. А хто з відвідувачів захоче бавитись із такими? Банні процедури влаштували в тазу, і Саша взялася фотографувати це. Але раптом адміністраторка сказала: «Нікуди не публікуй цього, бо зоозахисники нас закриють» (як показує досвід UAnimals, це не так легко. Навіть із фотодоказами жорстокості до тварин). 

Ще з нововведень від адміністраторки було миття поверхонь хімічним засобом — екоцидом. У Саші очі на лоба повилазили: «А раптом тварини нализькаються?».

Адміністраторка вважала, що змивання водою вистачить, щоб вберегти тварин від отруєння. Це підтверджує і лікарка ветеринарної медицини Інна Васильківська: «Екоцид — хороший препарат для дезінфекції, якщо його правильно використовувати. Під час прибирання вольєру можна застосовувати 0,5–1-відсотковий  розчин, дати препарату повністю висохнути, а за необхідності промити чистою водою і ще раз дати висохнути. Тоді препарат безпечний». Але водночас Інна говорить про інший ризик: якщо препарат разом із рідиною потрапить на шкіру тварини, може виникнути подразнення. Зате тепер у «Звірополісі» пахне квіточками. Відвідувачі усміхаються — і це головне.

До слова, на світлинах, які встигла зробити Саша, у тварин є шкірне захворювання. Лікарка говорить, що найімовірніше це дерматит. Він може бути алергічний, грибковий чи паразитирного походження. Звісно, за фото діагностувати складно — потрібні додаткові дослідження. 

Саша запропонувала купити іграшку для носух, бо вони вже гризли шпалери: дівчина ледве встигала вихопити шматки з їхнього рота. Та адміністраторка переконувала, що носухи не гратимуться іграшками. Одна працівниця обурилась і купила іграшку за власні гроші: невже втомлені тварини не заслуговують бодай на якусь радість після 12-годинного робочого дня? За конвенцією Міжнародної організації праці, люди працюють 40 годин на тиждень. Тварини у «Звірополісі», для порівняння, працюють всі 84, ще й без вихідних. Що це, як не рабство?

Такі умови тут не лише у тварин, а й у працівників. Після того, як відвідувачі залишають залу і контактний зоопарк зачиняється, працівниці прибирають вольєри, але ці години вже ніхто не рахує у зарплатню. А впродовж дня працівниці часто не встигали навіть пообідати, бо перерва тривала лише 20-30 хвилин. Саша попросила керівництво подвоїти час на відпочинок. І це чи не єдина з реформ, яку вдалось запровадити. 

Однак Саша вже не могла миритись з усім безладом і халатністю, тому вирішила звільнитись.

Пробудження свідомості

Чому не пішла раніше? Дівчина вважала колег досвідченішими за себе. «Вони точно знають, що роблять», — думала вона. Потім сподівалась на зміни. 

«Сюди приходять від любові до тварин, а потім через неї ж звільняються», — каже Саша. Дівчина зрозуміла, що тут тільки заробляють на тваринах, але не люблять їх. Принаймні не всі. 

Дівчина не відразу написала UAnimals — сумнівалась, що магнатів ринку вдасться притягнути до відповідальності. Однак вірить у силу розголосу. Зараз вступила на магістратуру з журналістики в університет Тараса Шевченка і нарешті знайшла себе — хоче змінювати суспільство. І першим, за що боротиметься, буде заборона контактних зоопарків.