Записом з його щоденника від 13 травня 1924 року хочемо поділитися з вами. Шукайте його спогади нижче 
“Вчора коло нас (у Відні) трапилась дрібна, але характерна подія, яку треба відзначити. Хтось помітив, що ласточка зачепилася лапкою на третім поверсі у дощовій рурі так, що не могла її висмикнути, і безсило повисла у повітрі.Зібралися прохожі і, порадившись, викликали пожарку, яка приставила драбину і визволила ластівку. А що б зробили у нас? Напевне, поціляли б камінням та реготалися з безпомічного становища пташки.
Другого дня газети одзначили сей випадок, а деякі шкодували, що не привезено було школярів з ближчої школи, щоб вони побачили, як треба поводитися з пташками.
Взагалі тут всі дуже людяно поводяться з всякою животиною. За чотири роки життя в Австрії я ні разу не бачив, щоб хто бив коняку чи собаку. Тут вся тварина така смирна, не залякана, що навіть коти на вулиці не тікають від чужих людей і даються гладити; навіть курі не тікають від людей, а голуби, горобці часом в парках щипають хліб з рук публіки, що їх годує.
А у нас? Хтось оповів мені, що прохожі напалися на якогось фурщика, що бив коня по голові. Виявилось, що то був російський полонений, що залишився тут”.
Якби Євген Чикаленко жив у наш час, він, безперечно, порадів би за те, як змінилося ставлення до тварин в Україні 
Ми досягли чималих змін, хоча ще є над чим працювати. Продовжуймо змінювати світ на краще разом! Долучайтеся до Клубу рятівників тварин за посиланням: https://club.uanimals.org
Джерело: Локальна Історія
