UAnimals продовжує роботу над міжнародним мистецьким проєктом «Ялинки-інсталяції “Природа у вогні”» в межах проєкту #StopEcocideUkraine. Ми вже розповідали про відкритий конкурс для митців та про те, що інсталяції з’являться в європейських містах.
Тепер настав час трохи відкрити завісу й розповісти, про що саме говорять ці ялинки — і чому ми обрали саме такі образи.
Чому саме ялинка — і чому вона у вогні?
Це дерево зазвичай асоціюється зі світлом, родиною та дивом. Але для росії, яка щоденно знищує українські території, не мають значення ніякі символи та свята. А тому ми хочемо нагади світові, що українська боротьба триває навіть у такі дні.
У проєкті «Природа у вогні» ялинка стає не святковою декорацією, а носієм пам’яті:
- про згорілі ліси й випалені поля,
- про тварин, які загинули або втратили домівки,
- про людей, що більше не можуть повернутися додому, хоча досі тримають ключі в кишені, .
- про ціну, яку платитись Україну за свободу.
Кожна інсталяція — це окрема історія про війну проти людей, тварин та природи, розказана мовою мистецтва.
Дерево з ключів: про домівки, яких більше немає
Авторка: Лілія Стецюк
Одна з ялинок зроблена з ключів. Це ключі від будинків, яких більше не існує — їх знищили обстріли, пожежі та окупація.
Ключі — це дуже простий, але болючий символ. Вони:
- дзвенять у руці, але вже не підходять до жодного замка;
- зберігають форму, але втратили своє призначення;
- нагадують про тепло дому, якого вже немає.
Це дерево не тільки про людей, які втратили житло. Воно і про природу: ліси, степи, болота — місця, де були гнізда, нори, лігва, — вони теж зникли або перетворилися на згарища. Коли зникає дім, його втрачають усі, хто жив на цій землі — і люди, і тварини.
Дерево пам’яті: голос природи, яка бачила війну
Авторка: Марися Прус
Інша інсталяція — це дерево, яке зберігає історії. Дерева стоять десятиліттями й стають мовчазними свідками всього, що відбувається довкола.
Українські дерева:
- бачили прихід окупації,
- пережили обстріли та пожежі,
- мають уламки снарядів у стовбурах та сліди важкої техніки на коренях.
Це «Дерево пам’яті» розповідає реальні історії тварин і видів, які постраждали від війни та екоциду:
- кінь Пржевальського, який загинув, наступивши на міну у зоні, де відновлювали його популяцію;
- дельфіни Чорного моря, які масово гинуть через вибухи, міни та забруднення;
- тварини, які вижили завдяки лікуванню, але загинули від страху через нові обстріли.
Не всі ці історії глядач побачить одразу — частина з них «захована» в деталях. Але саме так і працює пам’ять: вона повертається спогадами, які болять гірше за свіжі рани.
Вогонь, що не згасає: ялинка як нагадування про спалені маршрути життя
Авторка: Марися Прус
Ще одна інсталяція говорить про вогонь, який не згасає вже багато років. Вогонь війни, що:
- спалює екосистеми,
- змінює шляхи міграції птахів,
- змушує тварин тікати, але все одно наздоганяє їх.
Через Україну проходять головні міграційні шляхи птахів. У мирний час вони зупинялися в наших лісах, болотах, заплавах річок. Сьогодні багато цих територій — заміновані, зруйновані або постійно під обстрілами.
Інсталяція нагадує: птахи, які не можуть знайти місця для відпочинку і гніздування, гинуть від виснаження. І видимий вогонь — це лише частина трагедії, бо решта відбувається в небі, під водою, у ґрунті.
Зникнення: ліс, який перетворюється на тінь
Авторка: Марися Прус
Ще одна робота в проєкті показує ліс, якого майже не залишилось. Ця інсталяція:
- показує тварин і рослини, що зникають із українських лісів;
- нагадує, що багато з них занесені до Червоної книги;
- говорить про те, що ми не знаємо реального масштабу втрат, бо бойові дії не дозволяють досліджувати території.
Прозорі полотна, через які «просвічуються» силуети життя, символізують невизначеність: ми не завжди знаємо, хто ще вижив, а хто вже зник назавжди.
Дідух «Родиво»: життя, яке проростає крізь біль
Авторка: Сандра Береза
Дідух в українській традиції — це символ родючості, пам’яті та безперервності роду. У проєкті «Родиво» він набуває нового сенсу. Тут: замість «золотих» колосків — обпалені пшениці, а замість аромату сіна — присмак диму та попелу.
Це інсталяція про землю, яка поранена, але не зламана. Про життя, що проростає навіть там, де, здається, лишився тільки попіл. Дідух у цій інтерпретації — не святковий атрибут, а захисний образ: він тримає в собі пам’ять про зруйноване й водночас говорить про силу відродження.
Навіщо ми розповідаємо ці історії через мистецтво?
Війна проти України — це не лише про зруйновані міста й людські втрати. Це також: заміновані ліси та поля, отруєні води, розірвані природні зв’язки, види, що опинилися на межі зникнення.
Ми створюємо «Ялинки-інсталяції “Природа у вогні”», щоб:
- говорити з Європою мовою, яку розуміють усі — мовою символів;
- показати, що екоцид — це невід’ємна частина російської агресії;
- нагадати: поки хтось святкує, Україна щодня платить за цю війну життям.
Найближчими тижнями ялинки з’являться в європейських містах. Там вони стануть простором для діалогу про екоцид та відповідальність за злочини проти довкілля.
Ми й надалі будемо розповідати історії цих інсталяцій, тварин і екосистем, які вони уособлюють, у межах проєкту #StopEcocideUkraine.
Проєкт Ялинки-інсталяції «Природа у вогні» створено ГО “ЮАЕНІМАЛС” за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО “ЮАЕНІМАЛС” та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
