«Можливо, здається, що подзвонити — це швидко і легко. Але насправді це дуже затратно по часу», — говорить наша менеджерка евакуацій Ольга.
І ділиться лиш однією історією, з якої стає зрозуміло, скільки ресурсу потребує порятунок 
У нас було кілька заявок на евакуацію з Костянтинівки. А одна вівчарка звідти взагалі лишилась одна без їжі і дивом виживала.Їхати потрібно було швидко, проте далі блокпоста на в’їзді в місто ми заїхати не могли. Довелось чекати зручного моменту, щоб врятувати тварин. Цей момент прийшов, коли містянин Ілля попросив у нас евакуювати його собаку і обіцяв привезти її до блокпоста своїм Жигулем.
Ольга вирішила спитати, чи може чоловік нам допомогти врятувати ще трьох тварин.
Ілля погодився, але сказав, що не поїде до небезпечного району Сантуринівки.
Почали уточнювати, де собаки 
«Мені відповідають: “Ні, це далеко, це район паспортного столу”. А для мене це ніяка інформація, бо я не розумію, де в Костянтинівці паспортний стіл», — сміється Ольга 
На щастя, чоловік сказав, що допоможе. Проте це лише початок історії. Адже щоб вивезти чотирьох собак на Жигулях, потрібні клітки. І їх потрібно було передати Іллі на блокпосту вранці.
«Я не уявляла, як все складеться. Бо Жигуль і клітка для вівчарки… Ну, вона не сунеться туди!», — говорить Ольга.
До того ж одну адресу нам написали з помилкою, тому Ілля 40 хвилин їздив по місту і шукав будинок №2 замість №28.«Я дзвоню власниці голодної вівчарки о 7.40 ранку, а вона мене скидає. Проте я розумію, що шанс врятувати цю собаку у мене один-єдиний, тому продовжую», — говорить Ольга.
Врешті нам сказали правильну адресу, і місія з порятунку в Костянтинівці завершилась успішно. Це відбулось завдяки Іллі, Ользі, парі десятків дзвінків та за кілька днів нервів. Однак ми вивезли з Костянтинівки чотирьох собак, і серед них вівчарку, що могла померти від голоду
Це лише одна з багатьох історій порятунку, з якими ми зустрічаємося щодня. Та ми продовжуємо, оскільки знаємо, що робимо це заради порятунку життів 
