Три роки тому росіяни підірвали Каховську гідроелектростанцію — і назавжди змінили природу півдня України. Розповідаємо, що науковці виявили під час нової експедиції до дна колишнього водосховища у травні 2026 року
6 червня 2023 року російські окупанти підірвали Каховську гідроелектростанцію. Вибух знищив дамбу, затопив близько 80 населених пунктів, забрав життя людей та тварин і зруйнував екосистему, яка формувалася десятиліттями. Те, що залишилося після відходу води, здавалося мертвою зоною — оголене дно колишнього водосховища площею понад 2000 км², схоже на пустелю, без жодної рослини.
Три роки потому, у травні 2026 року, група українських науковців знову вирушила туди в експедицію. UAnimals поговорили з одним із її учасників — ботаніком, доктором біологічних наук та професором Іваном Мойсієнком. Розповідаємо, що побачили дослідники.
Цього разу науковці обрали новий маршрут. Попередні експедиції проходили на території Кам’янської Січі, де ширина водосховища між берегами становила лише 3 600 метрів. Тепер команда вирушила до Нововоронцовки — найширшого місця колишнього водосховища, де відстань до лівого, окупованого берега сягає 13 500 метрів.
«Не можна сказати, що це місце абсолютно безпечне, але на всьому Каховському водосховищі це найбільш безпечне місце», — каже Іван Мойсієнко.
Умови роботи, хоч і були дещо безпечнішими, , залишалися складними. Постійно лунали вибухи, над лісом час від часу з’являлися дрони. Щойно науковці чули характерний звук — ховалися у вербах і чекали.
Один із епізодів поблизу Грушівки Мойсієнко згадує окремо: над командою завис невідомий дрон і почав повільно знижуватися. Протягом п’яти напружених хвилин дослідники не знали, чий він, поки безпілотник не спустився на висоту десяти метрів.
Згодом з’ясувалося, що це був український дрон — невдовзі до команди прибули військові та поліція, які перевірили документи та нагадали про небезпеку перебування у цьому районі.
Незважаючи на все це, команда працювала цілий день. Фізіологи рослин — Олександр Поліщук і Катерина Романенко — починали вимірювання о шостій ранку і не зупинялися до одинадцятої вечора: фіксували, як верба «дихає» вночі, на світанку, вдень і в сутінках. Мойсієнко зазначає, що вони розгорнули цілу польову лабораторію посеред молодого лісу в зоні бойових дій.
Головний підсумок трирічних спостережень — на дні Каховського водосховища сформувався повноцінний ліс. Науковці говорили про це ще минулого року, втім зараз вдалося дослідити цілі яруси лісової рослинності.
Як пояснив нам Іван Мойсієнко, за європейськими стандартами ліс починається з дерев заввишки понад 5 метрів. У 2023–2024 роках говорити про ліс не було підстав. Та вже у 2025-му середня висота дерев перетнула цю позначку. Цього року вимірювань висоти ще не проводили, нові дані збиратимуть восени.
Для порівняння: влітку 2023-го на дні зафіксували лише 11 видів рослин-першопрохідців. До жовтня того ж року їх стало 69. У 2025 році науковці нарахували понад 340 видів. Цього сезону, за прогнозами, число суттєво зросте. Наразі ще триває процес підрахунків.
Крім цього, під час цьогорічної травневої експедиції вперше команда застосувала повноцінні геоботанічні методи — вивчала не окремі рослини, а сформовані угруповання. На пробних ділянках розміром 10×10 метрів фіксували всі присутні види.
«Ми очікували нарахувати 20–30 видів рослин, як у зрілих вербових лісах. А виходило навіть більше 40, до 50 видів на одній ділянці. І це навіть більше, ніж у старих вербових лісах», — каже Мойсієнко.
Пояснює це різномаїття науковець так: екосистема дуже молода, тому поруч із багаторічниками, характерними для вербових заплав, тут є вільні ділянки, які займають однорічні рослини. За його словами, з часом, коли рослинний покрив зімкнеться, саме осоки й очерет їх витіснять — і видове різноманіття стабілізується на рівні зрілого лісу.
Але вже зараз ліс має всі необхідні яруси: деревний (верба і тополя), чагарниковий (тамарикс), трав’яний і навіть мохово-лишайниковий — Мойсієнко каже, що цьогоріч з’явилося помітно більше моху на землі. Для трирічного лісу — це вражаюча зрілість.
«Ми маємо більш-менш зрілу лісову екосистему, хоча їй всього три роки, про цю зрілість свідчить наявність ярусів, притаманних лісам, і високе видове багатство угруповання», — підсумовує науковець.
Є ще одна деталь, яка відрізняє цей ліс від усього, що росте по берегах українських річок. У заплавних вербово-тополевих лісах по всій Україні чагарниковий ярус формують крушина і сіра верба. Тут його формує тамарикс — рослина, більше властива Середземномор’ю та Азії, яку в Україні можна побачити лише на крайньому півдні.
«Тамариксу ніде немає більше. Виходить, що ці ліси — вони ще й особливі. Видно, що це формується такий південний, середземноморський варіант цих лісів», — каже Іван Мойсієнко.
Тамарикс активно захоплює слабко сформовані ґрунти, де вербам некомфортно — і своїми лілово-бузковими пухнастими суцвіттями надає заплаві середземноморського характеру. Про це в коментарі для LB.ua розповіла Анна Куземко — провідна наукова співробітниця Інституту ботаніки імені Миколи Холодного, яка також брала участь в експедиції. За її словами, рослинність рухається в бік приморських угруповань: рясно квітне жовтозілля весняне, з’явилися два види лободи, характерної для слабо засолених ґрунтів. Навіть черепашкові відклади, що ще торік стояли голими, тепер заростають латуком татарським — аборигенним видом з бузковими квітами.
Найбільш приголомшливі дані цьогорічної експедиції зібрали фізіологи рослин Олександр Поліщук і Катерина Романенко — вони проводили власні дослідження й намагалися зрозуміти, чим територія тут настільки унікальна, що верба росте рекордними темпами.
Вони виміряли ефективність фотосинтезу — наскільки добре листки перетворюють світло на енергію для росту. Є спеціальний параметр — індекс роботи фотосистеми II. Його теоретичний максимум дорівнює 0,83 — більше не буває. У лабораторії, де вченим доступні ідеальні умови, вдавалося отримати 0,78–0,80 одиниць. На Каховському водосховищі верби показали 0,83 — абсолютний еталон.
«В лабораторії навіть в ідеальних умовах не могли досягти такого результату. Це означає, що ці молоді верби здійснюють дуже інтенсивну життєдіяльність», — переповідає спостереження колег Іван Мойсієнко та додає, що ключ до пояснення — у ґрунті. Дно колишнього водосховища накопичило товстий шар мулу, надзвичайно багатого на органічні речовини. Зараз, коли мул сухий і відкритий, мікроорганізми активно розкладають цю органіку — і виділяють величезну кількість вуглекислого газу. Так, його колеги дослідили, що вночі, коли крони верб зімкнені і повітря майже не рухається, концентрація СО₂ між землею та верхівками дерев сягає 600–700 ppm — майже вдвічі більше за атмосферну норму в 400 ppm. Зі сходом сонця верба буквально «з’їдає» цей надлишок.
«Вуглекислий газ — це той елемент, із якого в результаті фотосинтезу будуються рослини. Верба його перехоплює і поглинає. Якби не було верби, то цей газ надходив би в атмосферу. А верба консервує його — у деревині, у стовбурах, у коренях», — пояснює Мойсієнко.
Парадокс полягає ось у чому: підрив гідроелектростанції створив умови, за яких величезна кількість органіки на дні водосховища почала активно виділяти парниковий газ. Але верба, яка виросла на цьому ж дні, цей газ і нейтралізує. Природа знайшла спосіб, як закрити цей цикл.
Поки ботаніки досліджували рослинний покрив, зоолог Олексій Василюк — голова Української природоохоронної групи — вперше зробив спробу системно описати тваринний світ нового лісу. Через безпекові обмеження вдалося обстежити лише вузьку смугу вздовж берега — близько 200 метрів углиб. Але й побаченого вистачило.
Він зазначив, що судячи зі слідів, ліс потроху обживають лисиці, шакали і тхори. Серед птахів поблизу водойм трапляються охоронювані види — галагази й огарі. Але найбільше вразили звуки — тут одночасно співають сотні солов’їв, і ще одного такого лісу у всій Європі просто немає.
Крім цього, на початку формування рослинного покриву переважали рослини, насіння яких розносить вітер. Тепер, як зауважив Мойсієнко, дедалі більшу роль відіграють рослини, насіння яких поширюють тварини, включно з комахами. Це непрямий, але промовистий показник того, що тварин стало більше. Ще один сигнал — павутиння. У перші роки його не було зовсім, а цього сезону — так багато, що воно чіпляється до обличчя і рук щойно заходиш у ліс.
Унікальний трирічний ліс на дні колишнього водосховища доводить: природа має колосальну силу до самовідновлення. Вона затягує рани, які окупанти завдали екоцидом, і створює нове життя там, де прогнозували появу пустелі.
Робота науковців на цій території триває. Наступний етап експедиції запланований на осінь 2026 року: вчені виміряють висоту дерев, зважать біомасу та продовжать дослідження вуглецевого балансу, аби остаточно розгадати феномен каховської верби.
Майбутнє цієї унікальної екосистеми досі залишається предметом дискусій. Поки одні обговорюють можливість відновлення водосховища, інші наполягають на збереженні відновленого Великого Лугу. Про те, яким був цей історичний простір до затоплення, як він відроджується зараз та які сценарії його розвитку розглядають вчені, читайте в матеріалі UAnimals media «Відновитись після екоциду: минуле й майбутнє Каховського водосховища».
Підрив Каховської гідроелектростанції — один із наймасштабніших, але далеко не єдиний екологічний злочин, який росія вчинила в Україні. Російська агресія вже призвела до загибелі мільйонів тварин та ураження понад чверті природоохоронних територій країни.
Команда UAnimals продовжує фіксувати ці злочини, залучати міжнародних експертів і збирати докази руйнування довкілля в межах кампанії #StopEcocideUkraine, аби голос пораненої української природи звучав на міжнародних майданчиках, а агресор поніс справедливе покарання.
Ви можете підтримати цю боротьбу: діліться цим матеріалом, розповідайте світові про екоцид в Україні та долучайтеся до інформаційної підтримки наших зоозахисних та екологічних ініціатив. Тільки розголос та спільний тиск допоможуть захистити наше майбутнє.
Світлина на головній: колишнє Каховське водосховище, фото надав Іван Мойсієнко
ПОШИРИТИ
про UAnimals в соціальних мережах
Підписатися
на новини UAnimals
