Що відбувається з тваринами, які залишаються без опіки на прифронтових територіях, як їх евакуюють, і з якими небезпеками стикаються рятівники UAnimals.
«Заради цікавості порахую вхідні дзвінки з 9-ї ранку… Один, два, три… сімнадцять, вісімнадцять. Плюс у вайбері 6 нових повідомлень, а ще телеграм, вотсап. Це тільки нові звернення!» — менеджерка евакуаційних місій UAnimals Ольга Вітер рахує запити, які прийшли з прифронтових територій зранку. А день тільки почався. Частина з них — прохання перевезти тварин, які поїдуть на нові місця до своїх господарів. Та не рідше люди просять забрати тварин, яких нема кому доглядати. Що чекає на тих, хто залишається жити без людської опіки у прифронтових містах і селах? Спробуймо розібрати ситуацію в деталях.
Дарина Литвиненко з чоловіком жили за 10 кілометрів від Тернуватого на Запоріжжі. Взимку 2025 за лічені дні селище перетворилося на зону бойових дій.
«Люди повтікали звідти за два дні. Ми вирішили поїхати подивитися, яка там ситуація з тваринами. Купили пару мішків корму, приїхали… А там тварин з пів тисячі, всі на вулиці! А з місцевих — офіційно 12 чоловік, і це люди, вже неспроможні доглядати тварин», — згадує жінка. Двома мішками корму там було не обійтися.
Це типова ситуація для місць, де люди поспіхом рятуються й виїжджають. Тварини, домашні й часто свійські, стають там головними жителями. Порахувати їх неможливо — не існує жодних переписів собачого й котячого населення. Учасниці евакуаційних місій кажуть, що тварин там більше залишається, ніж вдається вивезти — принаймні це те, що вони бачать на власні очі.
Для загального уявлення маємо такі цифри: з Тернуватого Дарина з чоловіком вивезли за жовтень 2025 близько 300 тварин, — тобто 3 сотні за 1 місяць з одного селища.
«Із місцевостей ближче до кордону я ніколи не вертаюся з порожніми руками — постійно забираю когось додому. Іноді люди виїжджають і не забирають тварин з собою, бувають і приблудні. На перетримці в мене “обмежена кількість місць”. Тож зараз тримаю 10 дорослих собак і трохи більше 20 дорослих котів, беру додому нових гостей тільки тоді, коли місце звільняється. За рік прилаштовую близько 200 тварин», — розказує волонтерка з Сумщини Наталя Карась. Там, на північному прикордонні, зараз немає активних боїв, але обстріли не вщухають. «Тварини табунами не бігають, але в кожному селі є по кілька людей, в яких більше 10 тварин», — говорить Наталя.
З початку року до кінця червня UAnimals разом з волонтерами евакуювали з прифронту 1128 тварин. Загалом до липня провели 12 ветеринарних місій, у кожній з яких пролікували / стерилізували по 300-400 тварин (приблизно 4 200 котів і собак за пів року). Отож йдеться про тисячі тварин без опіки або з мінімальним доглядом від місцевих волонтерів.
Дарина з чоловіком годували тварин з Тернуватого до грудня 2025. Жінка згадує: «Прийшли до нас військові та й кажуть, що краще туди не їздити. У той день до Тернуватого їхали хлопці на квадроциклі — у них влучив FPV. Дякувати Богу, всі живі, але поранені. Це ж оптоволокно — ти ж не можеш його ні побачить, ні заглушить!». На той час Дарина та її чоловік уже почали співпрацю з UAnimals — роздавали корм, який постачав фонд. Частково рятувальники з UAnimals допомагали розвозити тварин, яких забирала Дарина. «Все ж ми наважились і поїхали, розкидали корм мішками, забирали тварин. UAnimals сказали тоді: беріть всіх підряд. Так ми й робили. Після того в Тернувате заїхати було неможливо», — каже Дарина. Яка ситуація в сірій зоні Запорізької області, оцінити точно не можна. У місцях, куди волонтери досі їздять, масштаби проблеми менші. Тепер вони роздають корм навколо Новомиколаївки (це ближче до Запоріжжя).
«Нещодавно багато дзвінків було по Харківщині, Куп’янський напрямок, — розповідає Оля Вітер. — До того обривали дроти дзвінками з Васильківки — це Дніпропетровська область». У Васильківку дістатися не вдалося: машина з РЕБом була на ремонті. Почастішали запити з Краматорська й Дружківки. «Там уже ситуація сильно погіршилася через просування в Костянтинівці. Дружківка вже дуже важка, туди ми давно не можемо заїхати», — пояснює Оля. З’явилися прохання про допомогу з Чернігівщини, звідки запитів раніше не було.
За останні кілька місяців стало більше запитів із Сумщини. «Три тижні тому спалили будинок — мінометом. Мої батьки зараз у покинутій хаті», — каже Наталя Карась (будинок згорів у липні 2026). Її батьки досі в Середині-Буді, містечку на кордоні з рф. Крім іншого, жінка організовує на Сумщині стерилізації, зокрема, їздить і на територію Середино-Будської громади. «Раніше ми часто їздили в цей район, але зараз лікар, наприклад, відмовився туди їхати. Ми розмістилися за 15 кілометрів в селі, а я вже сама їздила туди й забирала тварин на стерилізацію».
Через безпекові питання в небезпечні зони UAnimals не заїжджає. Звідти тварин вивозять дружні організації. Їхні машини мобільніші, менші, і волонтери знають місцевість. «Порятунок тварин Харків» вивозить тварин з Донеччини й Харківщини, “Save animals” — з Дніпропетровщини й Донеччини, окремі волонтери — з Запорізької області й Херсонщини. UAnimals забирає тварин і розвозить по Україні в місця прилаштування.
«На колишніх базах відпочинку в нас зібралося багато собак, — розповідає волонтерка Наталія Маковій з Миколаївщини. — На одну прибилося 18 самиць. Директор дзвонить: “Що мені робить? Їх 18!” Я кажу: помножте на 5, скоро буде стільки».
Тварини без опіки безконтрольно множаться — а джерел їжі не більшає.
Для того, щоб проблема не збільшувалася в геометричній прогресії, у ветмісіях UAnimals лікарі стерилізують максимальну кількість тварин, зокрема й безпритульних. Також стерилізації ініціюють волонтери. Собак із бази відпочинку таки стерилізували. А загалом за час повномасштабної війни, розказує Наталя, їй з напарницею вдалося стерилізувати 3 тисячі тварин, частково і під час ветеринарної місії UAnimals в листопаді 2025 (400+ котів і собак).
Голод штовхає собак збиватися в групи й приставати місць, де ще є їжа. Це або зооволонтери, які на місцях мають десятки котів і собак. Другий варіант — позиції військових. Прибиваючись до позицій, тварини видають їх ворогові. «Забираючи тварин від військових, ви полегшуєте їм життя», — пояснює волонтерка Дарина, яка щодня спілкується з захисниками.
У кожній з прифронтових областей UAnimals має по кілька волонтерів, які розвозять корм для котів і собак. У середньому це п’ятеро людей на область. Корм закуповує й пересилає UAnimals і за потреби компенсує витрати на пальне. За місяць усі волонтери роздають приблизно 2,5 тонни корму. «Маршрути вони визначають самі: ці люди знають обстановку, бачать ситуацію, і ми довіряємо їхньому вибору», — розповідає менеджерка волонтерської спільноти UAnimals Олександра Пугачова. «За час моєї роботи ніхто не припинив співпрацю, мережа тільки розширювалася. Однак просто розширити її — зараз не вихід. Волонтери повинні мати засоби захисту й часто РЕБи, щоб їздити в небезпечні зони».
Тварини на вулиці стають вразливими до хвороб і паразитів, якими взаємно заражаються. Для того, аби хоч трохи полегшити ситуацію, волонтери UAnimals роздають обробки від бліх, кліщів і внутрішніх паразитів, а під час ветеринарних місій лікарі допомагають як домашнім, так і безпритульним. Найчастіше тварини з прифронту страждають від пухлин, піометри (запалення матки в самиць через бактеріальну інфекцію), абсцесів, гриж, ран, захворювань ясен і шкіри.
Кількість запитів до UAnimals евакуювати тварин коливається від 30 до 100 на день.
Обробити всі запити неможливо хоча б через такі фактори, як час або ємність авто, пояснюють в організації. За рейс в автомобіль UAnimals можна вмістити 30-40 собак і котів — залежно від розміру. Тим більше, у спеку тваринам душно, тож кількість пасажирів стараються обмежувати до 30. Лише один евакуаційний рейс триває 4 дні.
Виклик — не просто кількість дзвінків, але й те, що багатьох тварин просять ще й прилаштувати. Притулки тим часом тріщать по швах вже більше, ніж та казкова рукавичка.
«Перш за все ми приймаємо запити без прилаштування від військових. Адже вони приїжджають у будинки, де залишилися тварини, і переймаються ними. Людей, які виїжджають, я завжди прошу пошукати родичів чи хоча б продзвонити притулки, щоб прилаштувати свою тварину», — розказує Оля, яка щодня спілкується з запитувачами.
Складно прилаштовувати не лише агресивних тварин, але й навіть соціалізованих, лагідних. «Якщо вони старенькі, їм потрібно щось більше, ніж мінімальний догляд, — це одразу ризик, що ми не знайдемо, куди їх прилаштувати», — каже керівниця департаменту порятунку UAnimals Анастасія Гейчук.
Тварини, які потребують особливого догляду — не рідкість. Постраждалих або хворих відвозять на лікування до ветклінік — там тварини іноді лікуються тижнями, іноді й місяцями. Такі пасажири бувають у кожному евакуаційному рейсі, кажуть в UAnimals. За рейс на лікування може поїхати 5 тварин, а може і 25.
Ще більша проблема зі свійськими тваринами. Якщо запит надходить від людей, які переїжджають і забирають своїх тварин, UAnimals погоджується їх перевезти. «Якщо ж люди евакуюються і не можуть забрати умовно чотирьох коней, трьох корів, то нам нема куди їх везти, — пояснює Анастасія. — Деякі притулки, чия спеціалізація — коти й собаки, приймають свійських. Беруть одну корову, одного коня, але це небагато. Також не можемо прилаштовувати на ферми, тому змушені багатьом відмовляти». Оля Вітер додає: «У дружніх притулках вже хтозна-скільки кіз, поросят. Я прошу: А ви можете взяти козочку? А поросятко?».
12 грудня 2025 російський дрон влучив у авто UAnimals. У ньому були двоє рятівників і двоє собак — хлопці встигли вибігти й винести тварин. Авто згоріло вщент. «Коли дрон влучив в авто, ми були на відстані близько 10 кілометрів від фронту, для нас це нормальна межа, — розповідає Настя Гейчук. — Після цього ми вирішили так не ризикувати. В нас великі машини, їх видно, вони є цілями, тому ми не можемо заїхати всюди». Нові машини поки що переобладнують, щоб пристосувати їх для перевезення тварин та захиститися РЕБами.
Не лише ворожий вогонь становить небезпеку для евакуаційної команди. «Навіть антидронові сітки можуть нас сповільнити. Якось обірвана сітка зачепилася за РЕБ і зірвала його з авто, тож ми стали на ремонт», — говорить Оля Вітер.
«Обстріли, дрони, КАБи — це, звичайно, страшно, головне не забувати про правила безпеки, не нехтувати індивідуальним захистом, аптечкою, турнікетами. Оцінювати обстановку, слухати, дивитися навколо, використовувати чуйку, знати, як і коли користуватися РЕБом. На кожній новій точці ми оцінюємо місцевість, де потенційно можна заховатися від дрона. Перед поїздками я згадую знання, що отримала на курсах по ТакМеду, тренуюсь накладати турнікет», — розказує рятівниця тварин у команді польових робіт Ксенія Жигунова.
Однак далеко не у всіх тих, хто працює з тваринами, є ці засоби — волонтери (як приватні особи) іноді їздять і без них.
– Як туди доїхати? — питаю в Наталі Карась, яка буває в Середино-Будській громаді на кордоні.
– Ніяк, — просто відповідає Наталка. — На свій ризик. У всіх, хто їздить, є рації, чуйки, а я поки не маю можливості купити обладнання. Бувало, хотіла забрати тварин, а не вийшло. Цього року раз міст зруйнувало, а ще якось планувала їхати — а тварини вже загинули.
З травня для евакуаційних команд додався ще один виклик — атаки на АЗС. «Ще пів року тому перед заїздом на Донбас нашою останньою була заправка в Павлограді, повного баку вистачало на день евакуації, — каже Ксенія. — Памʼятаю, як наші друзі з Краматорська, що евакуюють людей, сказали нам, що припинили заправлятися на території Донецької області, памʼятаю, як мені вперше стало трохи страшно на тій заправці в Павлограді, де завжди багато людей, і військових, і цивільних».
Оскільки заправки стали цілями для ворожих обстрілів, евакавто заправляється з каністри. На АЗС не заїжджає навіть у Дніпрі й Харкові.
Ксенія Жигунова пригадує: «Памʼятаю, як ми хвилин 40 заганяли собаку в будку, а потім довго витрушували з будки в клітку. А він уперся лапами і не хотів виходити. Довелося виламати задню стінку будки й виштовхнути пса у клітку. Десь близько літав дрон. Ми розуміли, що у нас є тільки цей шанс».
Цей пес не єдиний, хто відмовлявся переїжджати. Після психологічного навантаження — шум обстрілів, голод, самотність — тварини можуть проявляти сильний страх і пов’язану з ним агресію. Тим більше до незнайомих людей, які намагаються їх перемістити: «Якщо тварина залишилася на подвірʼї сама, це завжди 50 на 50: або вона сама радісно піде тобі до рук, або це буде квест».
Особливо важко з тими тваринами, якій залишилися без людської компанії рік, два тому, а то й більше. «Тварини стають дикими і агресують, до того ж, їх звідусіль женуть. Це нові ризики для волонтерів», — каже Дарина з Запорізької області.
Навіть тоді, коли UAnimals заїжджали по тварин у саме пекло, далеко не кожна історія мала гепі-енд. Керівниця напрямку евакуацій Ніна Неронова згадує: «В дуже тяжкому районі в Селидово наші рятувальники ішли пішки кілька кілометрів, щоб знайти тварину. Заїхати туди авто вже було неможливо. Однак повернулися вони з порожніми руками — так її і не знайшли. Таких запитів, які ми не змогли задовольнити, було не один, не два й не десять. І це завжди розбиває серце».
Водночас сотні котів, собак і свійських тварин таки переїхали на нові місця і знайшли своїх людей. Важко було передбачити, що серед них опиниться й алабай Малиш — деякий час здавалося, що в собаки немає шансів.
В листопаді 2025 до UAnimals надійшов запит: просили прилаштувати алабая, який жив у Покровському на Дніпропетровщині у вольєрі. Попри таке ім’я, пес був далеко не маленький і агресивний. Господарі виїхали, а у двір заселилися військові — і навіть ті його боялися. «Попередні власники сказали, щоб солдати його застрелили, — розповідає Оля Вітер. — Я проводила нескінченні перемовини — для цього собаки зробила все, що в моїх силах. Та не було навіть платних вольєрів для агресивних собак такого розміру. І заїхати в те село ми вже не могли». Дружні “Save Animals” спробували забрати тварину — безуспішно. Потім поїхали ще раз — цього разу вдалося. З’явився й потенційний господар. Однак на тому пригоди Малиша не закінчилися: чоловік, як виявилося, був прихильником собачих боїв, і Малиш залишився на перетримці. «Врешті собаку забрала прекрасна родина, — каже Ольга, — це просто любов. Він тепер з ними живе й поводиться в них, як плюшеве ведмежатко».
Рятівники тварин — це не лише ті, хто безпосередньо їздив до тварин, годував їх чи лікував. А й ті, хто оплатив ці поїздки. Саме ви допомогли Малишу та сотням інших собак і котів знайти дім. Долучайтеся до зборів UAnimals — щоб було менше розбитих сердець і більше щасливих зустрічей.
ПОШИРИТИ
про UAnimals в соціальних мережах
Підписатися
на новини UAnimals
