Закон забороняє, але механізму покарання немає. Розбираємося, чому бізнес на стражданнях досі продовжує працювати.
Існує безліч варіантів цікавого дозвілля з тваринами — подивитись на динозаврів з нового «Парку Юрського періоду» у 5D-кінотеатрі, попірнати у басейн, наповнений гумовими качками, врешті висадити шипшину у реабілітаційному центрі для тварин чи облаштувати будиночки для зимівлі кажанів. А дехто досі обирає той варіант, через який у новонародженої ігрунки відмовляють задні лапи, дикобраз намотує безкінечні кола по тісному вольєру, щоб вгамувати стрес, а морська свинка вмирає у конвульсіях через удар об кахель.
Найжахливіше те, що усі ці ганебні приклади стосуються одного конкретного місця експлуатації та знущання над тваринами — контактного зоопарку.
«Допоможіть! Мені страшно і я почуваюся у пастці!» — припускаємо, що саме це люди могли б почути чи не з кожної клітки будь-якого контактного зоопарку, якби тварини вміли говорити. Але ж тварини не говорять, бо їм це не властиво. Так само, як і лемурам не властиво жити на другому поверсі ТЦ у невеличких кімнатах, розміром з дві вбиральні у типовій хрущовці. Або козі, яка мала б жувати траву на галявині, а випадає лише вчепити пару листків з вазону біля адмінстійки, поки працівниці не зловлять втікачку. Або папузі Ара, одному з найбільш літаючих папуг у світі, не властиво робити півпомаху крилом, бо на більше — простору не стане.
«Контактний зоопарк — це дивовижний куточок живої природи». Такий опис ви можете побачити на сайті однієї мережі контактних зоопарків в Україні. В одному вони точно не збрехали: для утримання такої кількості екзотичних тварин простір дійсно видається куточком. І, здається, тим, у який раніше ставили за покарання. Лише незрозуміло, у чому провинилися тварини.
В одному з центрів журналіст медіа UAnimals під прикриттям провів один стажувальний день. Як виявилось, цього часу цілком достатньо, щоб зібрати вдосталь історій, що підтверджують на практиці те, за що зоозахисники борються роками: контактні зоопарки шкодять ментальному й фізичному здоровʼю тварини. І це — порушення статті 8 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження».
Як ми це зрозуміли? Прочитали положення закону: утримання диких тварин у неволі допускається, якщо створені умови, що відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям; утримання диких тварин у неволі без створення відповідних умов не допускається.
Цифровий екран із пейзажем (чомусь) океану за деревʼяним загоном з ламою, ультрафіолетова лампа у куточку замість справжнього сонця, та аудіозапис співу пташок не переконують навіть дітей, вже не кажучи про тварин, які керуються інстинктами, а не дизайнерськими рішеннями: землю — рити, у повітрі — літати, рослинність — жувати, загрозу (у нашому випадку людина) — оминати чи атакувати, точніше «прикусити», як вимагає політкоректність подібних закладів. В останнє особливо складно повірити, коли відфотошоплений сурикат на банері розтікається в усмішці й примовляє: «Завітай та доторкнись!».
До слова про сурикатів. Цей, хоч і невеличкий, але хижак із роду мангустових, стабільно входить до набору «мешканців» подібних осередків дикої природи посеред міста. В одному з таких, у Києві, сурикат «зустрічає» відвідувачів у кумедній вальяжній позі — впізнаваний кадр з дикої природи, коли тварина стоїть на задніх лапах і оглядає місцевість. От лише замість пустелі довкола бачимо стерильно білу вагонку й прозорі скляні двері, а замість сонця — невеличку ультрафіолетову лампу розміром з настільну. Які б історії нам не хотілося вигадувати про сонячні ванни сурикатів, насправді у такий спосіб вони, як і лемури, виставляють до сонця якомога більшу площу свого тіла, щоб зігріватися й зберігати власну енергію. Сонячне світло для тварин почасти таке ж важливе, як і харчування — воно допомагає організму виробляти вітамін D3, завдяки чому у тварин не деформуються й не ламаються кістки. А тепер пригадаймо місця, у яких ми бачимо більшість контактних зоопарків: без вікон і шпаринки для природного світла, але з непоганими протягами й кондиціонерами. Звісно, що без достатньої кількості тепла та світла тварини, які звикли до клімату пустелі Південної Африки, у прохолодних стінах торгового центру стають млявими й хворобливими. Зручність і комфорт для відвідувачів, а сурикатам місце під [життєво необхідним] сонцем лише сниться.
Хоча й зі сном у тварин проблем вистачає, бо про природну регуляцію світла, авжеж, не йдеться: коли лампочки загорілися — тоді й почався «робочий день» тварини. Про те, що, наприклад, зайці ведуть переважно нічний спосіб життя, а тому потребують спокою, щоб спокійно дрімати вдень, персонал таких закладів особливо не переймається. Виходить, що обіцяна на сторінці інстаграму легка атмосфера й спокій для людей відбуваються ціною неспокою інших живих істот, а тварина — товар на вітрині. Отож, коли відвідувачі розчаровано дивляться на «лінивих» тварин і питають, чи вони сьогодні не в настрої, по-чесному було б сказати: у тварин не буває «настрою», просто сьогодні, як і вчора, і позавчора, люди знову порушили їхній циркадний ритм життя.
Сюди ж відсутність своєчасного огляду ветлікарів, якого, ймовірно, такі заклади не можуть собі дозволити фінансово на постійний робочий день. А ще — повна відповідальність за догляд і утримання тварин на плечах працівників без базової ветеринарної освіти, які керуються універсальною-від-єнота-до-пітона методичкою: «Ну, ознаки життя подає?». У репортажі журналіста-«стажера» під прикриттям з одного з мережі контактних зоопарків в Україні ви можете дізнатися ще більше неприємної правди про «дійсно найкращі умови для тваринок», як продовжує брехати сайт.
І справа не в нелюбові працівників закладу до тварин чи іншому фахові, а в тому, що для власників подібних контактних зоопарків це передусім бізнес. «Приваблива» інстаграм-стрічка та декілька додаткових десятків гривень за фото на магнітику від відвідувачів у пріоритеті. Принаймні таке враження складається з історій колишньої працівниці одного контактного зоопарку: фотограф завжди присутній на робочому місці, а ветеринар — за викликом, коли тварину вже нагодували шматочком шоколаду або «випадково» впустили з рук. Отож, загинаємо одразу два пальці на порушення. Цього разу Закону України «Про ветеринарну медицину та благополуччя тварин», що встановлює обов’язки щодо ветеринарного обслуговування тварин, проведення профілактичних заходів, вакцинації, а також контролю за безпечністю для людей (особливо актуально через прямий контакт відвідувачів з тваринами). А також статті 25 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», згідно з яким забороняється надавати фотопослуги з дикими тваринами, крім зоопарків, цирків та дельфінаріїв.
Як уточнює Аліна Сорока, юристка UAnimals: «є такий нюанс, що контактні зоопарки, попри назву, не є зоопарками у розумінні закону. Згідно з офіційним визначенням, зоопарк — це природоохоронна, освітня та наукова установа, яка займається збереженням видів, дослідженням тварин і просвітництвом. Контактні ж зоопарки під це визначення не підпадають, а отже, фотографування з тваринами в таких місцях — незаконне і може підпадати під адміністративну відповідальність за жорстоке поводження з тваринами».
Іншими словами, коли відвідувачам подібних вʼязниць для тварин пропонують «усміхнутись на камеру» з тамарином чи агамою або зробити магніт про незабутні миті з пітоном на шиї, зі сторони закладу було б як мінімум виховано перепитати, чи погоджуються відвідувачі стати свідками у злочині.
Про все це ми дізналися також від працівниці, яка за кілька місяців роботи побачила, почула й відчула зубами носухи на своїй руці достатньо. Наважтесь прочитати ці жахаючі свідчення, щоб вкотре переконатися, що доторкнутися до екзотичного світу — це ніяка не чудова нагода, а прояв негуманного ставлення до тварин.
Йой! мало не забули про третю умову зі статті 8 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»: утримання диких тварин у неволі допускається за наявності дозволу, що видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Тут би й добре було підходити до гепіенду з контактними зоопарками, та все не так просто, як показує досвід UAnimals у справі «Звірополісу» від осені 2024 року — про вимогу зупинити незаконну діяльність цієї мережі контактних зоопарків. Міністерство захисту довкілля підтвердило нам, що «Звірополіс», як і, ймовірно, решта таких закладів, дозволу на утримання диких тварин у неволі не має. Щоб суд задовольнив наш позов, ми вимагали, щоб Державна екологічна інспекція провела перевірку та підтвердила системні порушення. Наш план був наступний: ми отримуємо всі підтвердження, контактні зоопарки закриваються за рішенням суду, а UAnimals у співпраці з організаціями, які опікуються дикими тваринами, забирає їх із неволі та шукає шляхи їх подальшої адаптації до природного середовища. Але… Якщо коротко переказати розгорнуту відповідь нашої юристки, ситуація парадоксально-класична: закон є, а механізму його виконання немає.
Контактні зоопарки в Україні не мають існувати без спеціального дозволу від держави, а отримати його фактично неможливо, тому що наразі не розроблено зрозумілий і працюючий порядок його видачі. Водночас логіка «якщо механізму немає, то можна працювати без дозволу» юридично не працює:
«Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/8122/17 чітко зазначила, що відсутність встановленого порядку видачі дозволів не надає права здійснювати діяльність без них, а отже використання диких тварин без належного дозволу є незаконним», — пояснює Аліна Сорока.
Втім, щоб покарати контактні зоопарки за порушення, їх треба зафіксувати. Щоб зафіксувати порушення, потрібно провести перевірку, а перевірки під час воєнного стану або не проводяться взагалі, або допускаються лише у виняткових випадках:
«Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 303 від 13.03.2022 на період дії воєнного стану проведення планових та позапланових перевірок припинено, а їх здійснення допускається лише у виключних випадках за рішенням центрального органу виконавчої влади та за умови наявності значної загрози життю, здоров’ю людей, довкіллю або безпеці держави», — підсумовує юристка.
Будь ласка, не відвідуйте контактні зоопарки і говоріть про це іншим. Не недооцінюйте значення поінформованості: чимало людей, які досі вважають, що контактні зоопарки — це невинна розвага для всієї сімʼї, не задумуються про постійний стрес та страждання тварин.
Пояснюйте вашим дітям, племінникам, похресникам, молодшим братам і сестрам, чому ходити у контактні зоопарки — це крінж. Спробуйте виховати їх так, щоб вони пишалися тим, що ніколи не розважалися, спостерігаючи за поневоленими тваринами; щоб розуміли, що тварини — не іграшки та не спосіб урізноманітнити дозвілля на вихідних.
А тим, хто досі хоче купити квиток у контактний зоопарк, запропонуйте купити чотири квитки на евакуаційний рейс для тварин із прифронтових територій.
ПОШИРИТИ
про UAnimals в соціальних мережах
Підписатися
на новини UAnimals
